Хмельницькі й бахмутські члени УТОС сьогодні, шостого червня, відзначають 90-ту річницю з дня створення організації разом. Директорка Хмельницького навчально-виробничого підприємства Українського товариства сліпих Оксана Дарових розповідає: коли Бахмут потрапив під активні російські обстріли, вона разом з іншими членами УТОСу переїхали в Хмельницький. Відтоді разом працюють і разом святкують.
Тріо Хмельницького товариства УТОС проводить останню перед святковим концертом репетицію: сьогодні українському товариству сліпих — 90 років. Раніше, каже співак Микола Компанієць, на свята виконували веселих пісень, тепер — більше патріотичний репертуар.
"Я з дитинства музикою займався, в ансамблі грав. Мав свій колектив, весілля грали, а тут займаємося співом. Зараз пісні патріотичні сприймаються дуже добре. Є на військову тематику, теж подобаються людям", — розповідає Микола Компанієць.
З його слів, він майже зовсім втратив зір через травму в юності.
"Чотири операції переніс. Дуже було важко", — каже чоловік.
Віктор Волошин декламує вірші, займається аранжуванням пісень, розповідає: народився незрячим, та це не завадило йому вчитися в музичній школі та все життя займатися в художній самодіяльності, озвучувати вистави для аудіопорталів незрячих в усьому світі.
"Це моє життя. Вдень приходиш на роботу, а після роботи йдеш на репетицію", — розповідає Віктор Волошин.
Валентина Фоменко співає в клубі УТОСу 34 роки та каже:
"Головне — тут. А вдома — там зробиться. Ми не опускаємо рук, не кажемо, що все погано, коли ми ще ходимо і співаємо".
Разом з хмельничанами до концерту готувалися й бахмутчани. Євгенія Кулішова з Костянтинівки Донецької області співає на сцені, її чоловік В’ячеслав – звукорежисер. Працюють, каже Євгенія, на власній апаратурі, яку купили на Донбасі, де співали на різних заходах. З її слів, без співу та УТОСу себе не уявляє.
"Важлива частина життя. Я з 16 років в УТОСі", — каже жінка.
Усі артисти художньої самодіяльності — працівники хмельницького підприємства УТОС, де люди з інвалідністю першої та другої груп виготовляють паперові теки з зав’язками та швидкозшивачі. Тотально незряча працівниця Олена Серветник каже: збережене підприємство вважає найбільшим досягненням усіх УТОСівців за останні роки.
"Знайти десь іншу роботу нам неможливо, тому що зір в людей дуже-дуже низький. Воно було на межі банкрутства, а нам воно дуже дороге, і ми шукали всі шляхи, щоб його втримати "на плаву". В усякому випадку, ми не потонули", — розповідає Олена Серветник.
Майстер виробничого цеху Ігор Філіпов каже, що кожен працівник переконався: це підприємство — єдине, куди можуть працевлаштуватися незрячі.
"Ми працюємо в одному цеху, і люди з’їжджаються майже з усього міста", — розповідає Ігор Філіпов.
З його слів, тисяча тек коштують 497 гривень. За день тут можуть виготовити вчетверо менше. Тисяча швидкозшивачів продаються за 175 гривень, їх за день незрячі виготовляють 125 штук.
"Заробітки в них маленькі, бо люди не можуть швидше виготовляти, як люди з нормальним зором. Але вони готові братися за будь-що", — пояснює майстер виробничого цеху.
Директорка підприємства Оксана Дарових каже: незрячі можуть працювати, коли засвоять потрібну операцію на верстаті чи конвеєрі, просто роботодавці бояться їх брати на роботу.
"Вони дуже гарно працюють, і зрячим людям треба повчитися в них. Вони дуже відповідально ставляться до своєї роботи", — каже Оксана Дарових.
З її слів, у Бахмуті УТОСівці виготовляли поліетиленові торби, тротуарну плитку та облаштували хостел для військових і волонтерів. Обладнання, каже, вивезти не змогли. Та впевнена: 35 працівників підприємства можуть бути корисними, коли виготовлятимуть потрібну місту продукцію.
"Упаковку із крафт-паперу, щоб вона була і для хлібобулочних виробів, пару верстатів таких, щоб забезпечити хоча б промисловість міста Хмельницького, і це було б дуже непогано", — розповідає Оксана Дарових.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
