21-річний лейтенант Юрій Стецюк зі Старокостянтинова Хмельницької області 11 місяців прикутий до крісла колісного після бойового травмування, котре отримав під Слов’янськом. Донині після перелому хребта офіцер не відчуває стоп. Юрій Стецюк розповів Суспільному про свою коротку службу на посаді командира танкового взводу і про довгу реабілітацію.
Офіцер Збройних сил України, 21-річний Юрій Стецюк після бойового травмування 11 місяців проходить реабілітацію. Увесь цей час чоловік прикутий до крісла колісного. Юрій каже: школа, військовий ліцей, Львівська академія сухопутних військ – ось і вся його довоєнна біографія. Розповідає: планували, де будуть відзначати випускний вечір, натомість потрапив на оборону Києва.
"Я навчався на танкового офіцера за спеціальністю "управління танковим підрозділом". Ми випускалися командирами танкових взводів. Три місяці залишалося до кінця навчання, ми вже готувалися до держіспитів, готувалися до випуску. Закінчив у 2022 році достроково, бо розпочалася війна. Одразу ми потрапили на оборону Києва- пригадує Юрій.
Каже, повномасштабне вторгнення застало його у відрядженні за розконсервуванням техніки: "24 лютого вночі пролунала тривога бойова, ми отримали боєприпаси й одразу потрапили на охорону техніки. На ранок ми вже почали комплектувати техніку боєприпасами, встановлювати динамічний захист, а на вечір - завантаження на базі третьої танкової, нас до них прикомандирували. І оце в складі такого курсантського батальйону ми поїхали на оборону Києва".
У червні 2022 року під Слов’янськом прийняв бойове хрещення, каже Юрій Стецюк. Його екіпаж, розповідає, підбив ворожий танк: "Виїжджали, переважно, де були закриті позиції, стрільба на велику дальність. Ми працювали так, що нас майже не бачили. Але були такі моменти, коли ми виїжджали на "нуль", підтримували піхоту, тому що йшли наступи. Ворого кошмарив нас вдень і вночі, тобто не стільки нас, скільки піхоту, яку ми підтримували. Ми вже на позиції просто почали чекати, коли він покажеться. І коли танк виїхав, ми почали по ньому вести сильний вогонь. Навідник мій стріляв прицільно, ми його підбили, він загорівся".
27 червня 2022 року під час виконання бойового завдання отримав травмування, розповідає офіцер. Відтоді, каже, прикутий до крісла колісного: "Той день я ніколи не забуду. Це був ранок, ми виїхали на позиції, відстрілялися. Коли поверталися, ворог підняв дрона. Під час мінометного обстрілу один снаряд залетів в посадку і повалив дерево, яке впало на мене. Навідник встиг зістрибнути, я ні, і дерево впало на плече. Одразу повністю відмовили ноги. Я ще дістав рацію і доповів, що я 300-тий".
Юрій каже, що у Дніпрі у нього діагностували зламаний хребет, поперековий відділ. Операція тривала 8 годин. Відтоді, розповідає, було 15 медзакладів, одна операція на хребті і три операції через супутні проблеми.
Найважче про травмування було сказати рідним, розповідає офіцер: "Перший час було страшно телефонувати мамі, і особливо страшно дружині. Перевели мене у Львів. Там вже у перший день дружина була біля мене. Побачила мене, ледь не плакала, тому що після операції за три дні я скинув 15 кілограмів".
За 11 місяців після травми з’явилася мінімальна чутливість ніг, розповідає Юрій: "Не така, як хотілося. Також мінімальні рухи вже з’являються бо раніше не було нічого. І ось це за довгий період реабілітації. Коли ти займаєшся, то стає легше".
Чоловік щодня робить вправи з гантелями та обтяжувачами, крутить велотренажер, займається на спортивному містечку.
"Зараз лікарі кажуть, що є шанси. Потрібна реабілітація, потрібно продовжувати займатися, не запускати, навіть коли вдома", - каже чоловік.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
