У жовтні їй виповниться 95 років. Війна Росії проти України – друга на її пам’яті. Ніна Бутко – жителька села Новотавричеське – розповідає, у 1941-му році її родину вбили німці. Нині, каже жінка, росіяни не менш жорстоко вбивають цивільних українців.
Ніні Бутенко було всього 12 років, коли 1941-му році німецькі військові зайшли до її села у Білорусі. Село вони спалили вщент, разом з усіма мешканцями. Тоді, розповідає жінка, загинула вся її родина.
"Я тоді вижила, бо гостювала у свого дідуся в сусідньому селі. Німці позаганяли людей у вози колгоспні. В нас же дерев’яні будівлі усі... Позалишалися одні російські печі, а то більше нічого не було... Жодної хати, жодного деревця... Люди так кричали, за п’ять кілометрів було чути".
Декілька років Ніна Пилипівна жила в дядька, а коли їй виповнилося 14, за її словами, радянська влада вивезла її на Урал до школи фабрично-заводського навчання.
"За повісткою, в кого троє дітей, четверо – одного забирають. В кінці травня ми поїхали, забрали. А приїхали, там вже морози були. Як загонять в глухий кут – і прожарку проходимо в ньому, і жарять, і шкварять нас. І страшне, що було. І пайок же сухий, що дадуть – хлібу двісті грам та комбіжиру шматок".
На Уралі жінку навчали на муляра. У 18 років направили до Казахстану у відрядження, ліквідовувати наслідки землетрусу. Там пані Ніна познайомилась із майбутнім чоловіком – уродженцем Запорізької області.
"Я бригадиром була. А чоловік мій – звідси у відрядження тоді відправляли — тут у Запоріжжі працював, зварювальником. Також у відрядженні був, ото ми там і зустрілися з ним, і одружилися".
Зараз Ніна Пилипівна мешкає у селі Новотавричеське, це близько 40 км до прифронтового Оріхова. Каже: подумати не могла, що доведеться вдруге пережити війну.
"Зараз у війну, побили оце вікна. Усі побиті, кругом хати побиті. Як гуде, я падаю, беру і падаю. Мені до того він страшний, який його звук – це жах… І плачу".
94-річна Ніна Бутко каже, що у нас немає іншого вибору, як боротись і виборювати перемогу:
"Нам відбиватись треба. А що ж робити? Відбиватись. Ну, ту війну прожила і цю.. - Проживем? - Так. Проживем, я вважаю проживем".
