Українські матері узяли до рук зброю самі, або віддали для захисту Батьківщини найдорожче, що мають, — власних синів і доньок. Мати загиблого на війні 29-річного Юрія Нерубайського з Черкащини досі не може повірити у смерть сина. Вже понад рік як його поховала.
Людмилі Нерубайській у червні має виповнитися 55, а її син назавжди лишиться 29-річним. Юрій загинув 18 березня 2022 року — в миколаївські казарми поцілили п'ятьома балістичними ракетами. Там не залишилося живих. Разом з ним загинув його тесть.
Виховання в любові
За освітою пані Людмила зоотехнік, а чоловік — механік. Вони побралися після технікуму й у них народилася донечка, а згодом і син. Ростити дітей не було важко, бо любили одне одного, жили дружно і весело, батьки допомагали. Працювали, звели будинок.
"Мені було комфортно і добре в своїй сім'ї. Не було скандалів, сварок, жили дружно, як і наші батьки. Коли стала мамою, ми були дуже щасливі. Всю любов, тепло віддавали дітям. Я ніколи не йшла на особливі жертви. Просто дуже хотіла стати мамою. Навіть не звертала увагу, що потрібно вночі прокинутися. Раділа материнству. Ми з чоловіком завжди один одному допомагали, і тому виховували дітей, щоб вони теж в своїх сім'ях мали повагу один до одного", — розповіла пані Людмила.
Родина часто проводила час разом. Батько Юрія любить рибалити, тож часто ходили на риболовлю разом із сином.
"У вихідні ми разом їздили на рибалку на ставок, на пікніки, в ліс, коли ряст цвів, прогулянки в нас були сімейні", — пригадала Людмила.
Дітей ростили в любові.
"Вони такими народилися. Любили тварин. З дерева квітку не зірвали. Ми їх так і привчали: не треба комарику ніжку відривати, бо йому болить, не треба гіллячку ламати, бо її болить. Діти були привчені до любові. На дітей ніхто кривого слова не сказав, що когось образили. Ми виховали дуже порядних дітей", — розповіла Людмила Нерубайська.
Юрій дуже любив тварин, додала жінка. У дитинстві пас бичків у бабусі. Там мав улюбленого — Бадика.
"Юра називав бичків ніжними іменами — Бадиками, Додиками. В пичку їх цілував. Там, де був Юра, завжди були тварини. Приносив кошенят, яких викидають люди. Колись ішов до школи, до першого класу тоді ходив, раптом вертається: "Мамо, такий мороз на дворі, а люди викинули маленьких кошенят на зупинку. Я запізнився на урок, але треба їх прихистити. І він їх виховував, вирощував. Потім ми їх роздавали", — пригадала Людмила.
Людмила Нерубайська додала, що син дуже схожий на неї — зовні, по характеру. Навіть групу крові мають спільну.
"Завжди казала: ти моя крапелька", — розповіла.
Не любив розповідати про війну
У 2013 році Юрія призвали до армії. Він потрапив у кримський спецпідрозділ "Тигр". Потім із міста Золочів. Юру забрали у Львів. Після анексії Криму Юрій продовжив служити в Черкасах.
"У 2014 році 29 липня у Харкові русня підірвала військкомат, і хлопців у 2 годин ночі підняли і наш син опинився у Луганську у зоні бойових дій. Був у підрозділі розвідки. Пішов на 9 місяців служити в армію, а прийшов через рік і 9 місяців. З двома медалями за захист батьківщини", — розповіла жінка.
За словами матері загиблого, він не любив розказувати про війну. Говорив тільки: війна страшна.
"Піти на війну — був його свідомий вибір. Коли він не виходив тиждень на зв'язок, ми дуже переживали. Згодом прийшла СМС: "Я в зоні бойових дій, під Луганськом. Буду сам телефонувати, щоб не засвітити позицій". Ми з чоловіком ходили два тижні, як дві мари по хаті, не розмовляли. Були в шоці", — розповіла жінка.
З часом навчилися справлятися з хвилюванням.
"Якось вийшов на зв'язок його комбат: "Не переживайте, я за ваших дітей несу відповідальність, ваші хлопці нагодовані, одягнені. Привезу дітей додому живими, здоровими". Це нас трішки заспокоювало. Такий біль в душі був. Лягаєш спати — про це думаєш, просинаєшся — думаєш. Постійно молилися Богу, ходили до церкви, ставили за здоров'я свічки, замовляли молебні. Спокійно не спали, бо твоя дитина в землянці, під обстрілами. В тебе весь організм переживає, все атрофується. В грудях стоїть камінь. Я думала, що я не доживу, коли він вернеться", — пригадала.
Коли розпочалася повномасштабна війна, жінка не спала від тривоги цілу ніч.
"Ніби душа вийшла і дивилася на мене зі сторони", — пояснила.
Смерть сина
"24 лютого вночі синові зателефонували із військкомату. Він відвіз сім’ю до батьків дружини — у них тоді дитинка була тритижнева. У Овідіопольському військкоматі пройшов перепідготовку і першого березня був в боях у Миколаєві. Був із Джавеліном. Їх туди завезли на три дні, а вийшли вони з бою аж 16-го березня. Без води, їжі. Вони відбили першу атаку. Херсон злили. Вийшли з бою 16-го березня усього 26 хлопців. Син 60 кілометрів ліз по-пластунськи по фосфорному полю, яке палало. 14 числа вони зупинили кацапів, бо лишилося всього 100 кілометрів до Одеси. Вийшли з бою, бо потрапили в оточення під Калинівкою. З Юрою було 16 хлопців, а вийшло — троє".
"18-го березня о 6-й ранку в миколаївські казарми втрапило п'ять балістичних ракет. Наших дітей злили. Ущент зруйнували п'ять казарм. Не залишився ніхто живий. Загинув мій син і сват", — розповіла пані Людмила.
Додала: поки знайшли сина, провели поховання — була не при розумі.
Тринадцять місяців після загибелі
"Із дня загибелі сина минуло тринадцять місяців. А ми досі живемо на гідазепамі", — сказала Людмила.
Людмила Нерубайська добивається, щоб одну із вулиць у селі перейменували на честь її сина. Жінка чекає, що 26 травня вулицю перейменують.
"Прийшлося мені повоювати із Звенигородськими бюрократами. Я не буду зупинятися. Якщо батьки за своїх дітей не доб'ються, вони нікому не треба. Мені ніхто за період 13 місяців навіть листівки не прислав зі святом. Для мене це дитина, для нас — це герой, а для бюрократів і чиновників — це нічого. Живуть своїм життям, розкрадають гуманітарку, наживаються на чужій крові. У Львівській області уже поставили хлопцям стели за кошт держави, квіти кладуть", — розповіла жінка.
Утім є у пані Людмили одна мрія, котра ніколи не здійсниться:
"Мрію, щоб дитина була жива. Я б віддала все, залізла б у землянку, аби тільки син жив".
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
