Як розповідати дітям про війну, травму та втрату? Як пояснити малечі, що таке біль і чому вони переїжджають з улюбленого міста, у якому є друзі та родичі?
Книжка "Таємні історії маленьких і великих перемог" авторки Тані Стус, що вийшла у видавництві #книголав за ініціативи Міжнародного благодійного фонду Kateryna Biloruska Foundation, оповідає історії дітей під час російської війни в Україні. Кожна історія має терапевтичний ефект і читаючи їх, батьки та діти, можуть отримати підтримку та любов.
У створенні цієї книги авторка консультувалась із дитячою сімейною психологинею Світланою Ройз, а ілюстрації для видання зробила Марта Кошулінська.
Суспільне Культура публікує фрагмент книги.
Вдих і видих
Історія, яку розповів мамин рюкзак
Мама зняла руку з комп’ютерної мишки й закрила кришку ноутбука.
Потім глибоко й повільно вдихнула, видихнула і встала з-за столу.
Лянці колись здавалося, що то мама зітхає. Одного разу вона вирішила перепитати:
— Щось сумне?
Мама присіла біля Лянки:
— Чому ти так подумала?
— Мені здається, що люди зітхають, коли в них якісь сумні думки чи спогади. Мабуть, хочуть їх здути. Набирають багато повітря в легені й видихають сумне геть, — пояснила дівчинка.
— О, як ти влучно описала, — обійняла Лянку мама. — Але людина "здуває" не тільки сумні думки. Я, наприклад, здуваю так своє зосередження на певній роботі. Видихаю — і перемикаюся.
Лянка полегшено видихнула й засміялася. Видихати можна не тільки думки чи кінець якоїсь роботи, а й "полегшення". Як от вона щойно.
Відтоді дівчинка стала збирати колекцію «видихів». Особливо їй подобався екземпляр "видихання сміху". Так сміється тато. Він не регоче чи гиготить, як усі знайомі Лянці хлопчиська. Тато сильно й шумно видихає, а на вершечку тієї повітряної хвилі виринає кілька коротких барвистих нот.
"Ххх-у-у-у-Г-Г", — ось так сміявся тато, коли вони бавилися в "Море хвилюється".
У цій грі Лянка з татом ніколи ніяких правил не дотримувалися. Це було їхнє головне правило! А щоб Лянці було легше вгадувати морських мешканців, тато завжди зображав одну й ту ж тварину. Він був косаткою.
А Ляна зображала різні-прерізні морські фігури.
— Ти — морський коник? — пробував здогадатися тато.
— Не вгадав, — сміялася Лянка.
— Кит!
— Ніт!
— Морська черепаха!
— Áха-хá-ха!
— Дельфін!
— Не він! — ще більше сміялася Лянка, бо хотіла почути від тата перелік усіх-усіх мешканців моря.
Того зимового дня, коли тато проводжав їх у це містечко, він сказав їй на прощання:
— Як доїдете, забери від мене сюрприз у маминому рюкзаку. Ви точно зрозумієте, що він — для тебе, от побачиш.
Таня Стус – українська письменниця, засновниця простору української дитячої книги BaraBooka; серед її книжок "Панночка", "Біла, синя та інші", "Їжак Вільгельм", "Письмонавтика", "Де Ойра?", "Моя Ба".
#книголав – українське видавництво, що існує з серпня 2016 року. Серед напрямків діяльності — переклади світової літератури та підтримка українських авторів, що створюють дитячу та художню літеритури, а також нон-фікшен.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
