За понад рік повномасштабної війни 25-річна запорізька військова на позивний "Оса” має на своєму рахунку три підбиті танки, одну БМП та три відзнаки: орден “За мужність” ІІІ ступеня, медалі “Захисник вітчизни” та “Срібний едельвейс”.
Своєю історією військовослужбовиця поділилася із Суспільним.
"Оса" — командирка протитанкового відділення 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Попри тендітну зовнішність, щиру посмішку та рожеве довге волосся, Валерія має твердий характер та гострий язик. Свій позивний вона вибрала для себе не дарма, каже військова:
"Жалю постійно, тобто бджола вжалить і помре, а я жалю постійно, в мене постійна боротьба з чоловіками".
Контракт із ЗСУ “Оса” підписала у 2020 році, одразу після того, як закінчила ЗНУ. Оскільки чоловік Валерії з 2014 року був в АТО, то і вона вирішила приєднатися до ЗСУ і переїхати до Ужгорода.
Курс молодого бійця проходила у Старичах, вчилася керувати протитанковими ракетними комплексами "Корсар", "Стугна", "Фагот". У 2021 році була в зоні ООС. Валерія згадує, на навчанні було важко через сексизм:
“Жах в тому, що я жінка, а чоловіки чомусь вважають, що вони кращі за мене тільки тим, що вони чоловіки. Солдати мене цькували за те, що я жінка”.
Початок повномасштабної війни “Оса” зустріла на Запорізькому напрямку, під Пологами:
"Дощ, холод, погана погода. Жили ми там, як бомжі — у трубі під дорогою. Місця не було, хтось йде на чергування і на те місце спати лягає інша людина, тобто ти приходиш, шукаєш собі інше місце".
Перший бій повномасштабної війни “Оси” відбувся торік 3 березня під містом Пологи, його вона запам'ятала в деталях:
“Їде танк і я роблю пуск, кричу: “Пуск”. Мій голос губиться серед інших вибухів. Доводжу ракету і думаю: “Все, я у своїх влучила”, а хлопці кричать: “Влучила", і це все за декілька секунд. Танк починає диміти, злітає в кювет. Я відчуваю свою маленьку перемогу. В мене була мрія влучити в танк, вона збулася”.
Але після того одразу було і спустошення, згадує “Оса”, оскільки бачила, що ворожої техніки з триколорами більшало.
“В мене ще не було такого досвіду. Перший "Корсар" я втратила вже тоді, перед наступом. Біжиш, сил немає, бруд прилипає до взуття, все під обстрілом. Ставлю швидше другий "Корсар", дивлюся в оптику і бачу все, як в грі якійсь, ніби тетрис”.
Торік 3 березня під Пологами “Оса” дістала поранення ноги, після якого лишився шрам на коліні. Військова жартує, що він наче посмішка кіноперсонажа Джокера:
"Бачу яскравий спалах біля себе, ніби вогонь і такий тупий біль в лівій колінці. Ти просто лежиш, тобі страшно, ти відчуваєш себе вразливим. До того в мене був якийсь синдром Бога, тобто все прилітає, а тобі байдуже. Коли ти отримуєш поранення, то обдумуєш це все, тобто ти смертний”.
"Оса" каже, штани з того бою, які й досі в крові, залишила вдома собі на згадку. Світлини з поля бою не робить, адже вважає, що це погана прикмета, оскільки того дня перед пораненням сфотографувалася.
За рік повномасштабної війни військова морально дуже втомилася. Працює з психотерапевтом. Після поранення боїться отримати ще одне або загинути. Разом з побратимами чекає на команду “наступ”, а поки облаштовують побут.
Своє життя і надалі “Оса” планує пов'язати з ЗСУ. Вдома на дівчину з перемогою чекає її син:
“Потрібно виграти цю війну, а потім я його вже заберу. Він дуже сумує, але намагається дуже часто писати мені. Я один раз йому щось написала, і він відповів: “Я думав, ти на війні, і я не хотів тебе відволікати”. Мене це до сліз просто”.
Читайте також
"Тримає віра в перемогу та родина". Історія військового, який воює на Запорізькому напрямку
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
