Політолог Євген Глібовицький є експертом з довготермінових стратегій та досліджує цінності у суспільствах. На зустрічі у Чернівцях обговорював питання деокупації та реінтеграції територій та людей, а також можливостей побудови зв’язків України із Заходом.
Переказуємо розмову Глібовицького на Українському радіо Буковини про вплив війни на українське суспільство, інтеграцію переселенців та культурну дипломатію за кордоном.
Про мультикультурність українців
Наявність інших ідентичностей всередині країни, які мирно й продуктивно живуть в одному суспільстві, формує українську політичну націю. У більшості європейських країн її формує етнічна ідентичність, а далі вже питання – чи представники інших ідентичностей хочуть так само набути ідентичності німецької чи румунської. Мені здається, що в українському випадку політична нація формується за американським зразком – це одна з причин стійкості та спроможності української політичної нації в умовах війни.
Сенс обороняти Україну мають не тільки етнічні українці чи умовно не тільки греко-католики тощо. На фронті, серед волонтерів, бізнесі чи громадському секторі ми бачимо людей різних походжень, але людей, які однаково вмотивовані робити те, що роблять, бо Україна – їхня батьківщина.
Мені здається, що Буковина, як і будь-який інший регіон України, є маленькою моделлю України зі своїми особливостями. Але принципово важливо, що українцем можна не тільки народитися, українцем можна стати.
Коли ти стаєш українцем, ти не обов’язково втрачаєш ту свою іншу ідентичність. Ти можеш її зберігати.
"Для тилових областей приїзд переселенців – велика можливість"
Як на мене, головна риса сучасної української політичної культури у тому, що вона — емпатична. Звичайно, є й побутові конфлікти. Треба розуміти, що багато людей пройшли через пекло й це позначилося на їхньому стані, тому частина конфліктів може виникати через це.
У 2014-16-х роках я досліджував, чи люди, які приїжджають в інші регіони, формують там свої групи. Навіть якщо на початку вони це робили, то з часом ці групи порожніли. Також колеги досліджували, як переселенці голосували на місцевих виборах у 2020 році. Вони переважно голосували, як і люди в регіонах, куди вони переїхали. Це означає, що немає проблеми з інтеграцією, як такою.
Для тилових областей приїзд переселенців – велика можливість, бо це поповнення людьми. За інших обставин це одне з того, чого найскладніше досягнути. Також це дає можливість розвитку економіки, появи професійних компетенцій, яких не було.
"Після 2014 року в різні регіони України переїхало багато людей, які мали різні досвід роботи, наприклад, на промислових виробництвах, або досвід масштабування. Вони могли допомогти місцевому бізнесу зростати".
Втім, з точки зору тих місць, звідки приїхали люди, то це катастрофа. На звільнених територіях залишається близько 20% населення – це дуже невелика кількість. Переважно ті, хто працездатні, шукають чи мають спроможність шукати кращого життя, вони пробують переїхати в інші регіони. Відповідно відновлення Херсону, Харкова та міст на Донеччині чи Луганщині – буде величезним викликом.
"Нестача людей буде серйознішим викликом, ніж війна"
Демографічна ситуація в Україні була критичною й до війни. У нас одночасно дуже низька народжуваність та висока смертність, а середня тривалість життя не зростала з шістдесятих років XX століття.
Зараз ці показники ще погіршилися, бо додалася міграція за межі України. З країни, яка на виході з радянського союзу мала близько 52 мільйонів населення, зараз ми десь між 30 та 40 мільйонами. А перспективи зростання населення у природний спосіб дуже низькі.
"Навіть, якщо ми виходимо після війни з сильною переможною позицією і, що переважно в таких суспільствах стається бебібум, то у нас найменша кількість потенційних батьків. Відповідно, яке б не було зростання народжуваності, це буде невелика кількість дітей".
Тому це не компенсує рівень смертності, яка є. Також з часом виникне питання міграційного заміщення, зокрема внутрішнього. Це, коли умовно сьогодні вищий рівень безпеки у Чернівцях, тому люди приїхали сюди. Згодом безпековий фактор перестане діяти, його замінить потреба в кращій якості життя та можливостях. Тоді люди надаватимуть перевагу містам на сході України, бо вони переважно будуть з новою інфраструктурою та кращими умовами для працевлаштування.
"Але я б сказав, що загалом буде загальноукраїнський дефіцит людей. Для України в XXI столітті це буде набагато серйознішим викликом, ніж навіть ця війна. Бо немає очевидних відповідей що з цим робити та одного рішення, яке всіх влаштує".
"Важливо не втратити людей"
Чим довше люди будуть за кордоном, тим більша ймовірність, що вони там залишаться. Цю ситуацію частково полегшить вступ України до ЄС, бо він відкриє ринки праці та полегшить міграцію туди й назад.
Важливо, щоб ми не втратили людей в принципі. Навіть, якщо вони залишаються за кордоном, потрібно, щоб вони й далі могли бути українцями та важелем впливу України на країни, де вони житимуть. Щоб мали доступ до української культури та могли їздити до України.
"Якщо ми хочемо далі мати можливості та вибір, нам потрібно зберігати себе кількісно великою країною. Є величезна різниця у тому, як розвивається економіка в країні, де 20 мільйонів людей та в якій 40 мільйонів".
"Маємо відходити від російських практик"
Є величезний нематеріальний чинник в трудовій міграції, бо люди їдуть за кордон, намагаючись заробити, але під час цього трансформуються. Це стає очевидно лише постфактум.
Чим більше досвіду співжиття всередині суспільства ми маємо, тим більше переносимо практики й надбання, які люди отримують. Люди, які жили в Росії, приносять російські практики сюди. Якщо жили на Заході, то приносять західні.
"Якщо ми говоримо про XXI століття й про те, де ми зараз є і де будемо через десять або двадцять років, то, чим далі ми від радянських та російських практик, тим краще й безпечніше для нас. Вони фактично побудовані на насильницькій ідеї. Російська культура становить побутову загрозу українській культурі".
"Потрібно будувати культурні мости"
Нам потрібно вигравати серця людей всередині суспільств у різних країнах. Прихильність політичних еліт може бути мінливою: завтра вони програють вибори й підтримка змінюється. Якщо підтримка є всередині суспільства, то якою б не була влада, вона розумітиме важливість підтримки України, бо її усвідомлюють "внизу".
Практично для кожної країни потрібно мати свій меседж та підхід. Важливо будувати оці мости й щоб були люди, які розуміють українські дискурс та культуру, а також й тих країн, де перебувають.
"У цьому сенсі я дивлюся на мільйони українців, які розпорошені Європейським союзом не тільки як на виклик, але й як на можливість".
Коли я працював у двосторонніх українсько-німецьких експертних групах, то після кожних виборів у Німеччині відбувалося перезавантаження. Тоді проблемою було з нуля пояснювати німцям, чому не можна довіряти Росії. Нам легше це робити на рівні суспільства.
"Зараз у Німеччині десь біля мільйона українців. Ми ніколи не мали такої можливості – щоб німці персонально взаємодіяли з українцями, які є носіями культури. Це будує міцніші зв'язки на низовому рівні, які вони пізніше протранслюють нагору"
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
