Майже чотири місяці в Одесі працює представництво Офісу уповноваженого зі зниклих безвісти. Що робити і куди звертатися рідним військових та цивільних, які зникли під час бойових дій, та чому родинам зниклих не рекомендують публікувати у соцмережі інформацію про зниклих розказала Суспільному керівниця представництва Оксана Харитонова.
Чим займається представництво уповноваженого в Одеській області?
Наше представництво займається збором інформації. Приймаються звернення від родин зниклих безвісти, оформляються і направляються на Київ уже на уповноваженого, саме в загальну базу по зниклих безвісти.
Уточнимо: шукають тих, хто зник після 24 лютого, від початку повномасштабних дій, чи мова йде й про людей, які до цього зникли?
Мова йде і про людей, які і до цього часу зникли. На моїй практиці звернень щодо людей, які зникли безвісти до 24 лютого, немає, але розшукується з 2014 року.
Розкажіть, як до вас можна звернутись, що для цього треба зробити?
До мене звертатися за номером телефону 068-58-68-526. Я знаходжусь на Старопортофранківській, 26, де громадський простір "Ветеранс Хаб Одеса". Це праве крило університету Ушинського, ближче до Градоначальницької. Телефонуємо чи приходимо і уже за алгоритмом ми будемо діяти. У нас є юрист, психолог, які допомагають в разі потреби.
Давайте деталізуємо, як правильно людині звернутися щодо зниклого безвісти, чи є якийсь алгоритм?
Коли родина отримує сповіщення з військкомату про зниклого безвісти, перше, що вони роблять — ідуть в поліцію. Там відкривається справа кримінального провадження, їх признають свідками і при цьому ж вони пишуть заяву, щоб їх признали потерпілими. Потім їм дають направлення на експертизу на здачу ДНК і після цього вони не знають що робити. Єдине що — більшість із них відразу телефонують в міжнародний "Червоний Хрест".
Але до міжнародного "Червоного Хреста" ми ще маємо прийти купу звернень, які повинні оформити. При зверненні до мене я надаю алгоритм дій: звернення до поліції, здача ДНК, звернення до СБУ, звернення до Національного інформаційного бюро, генеральний штаб розвідки по військовополоненим, МВС і ще купа номерів, куди потрібно звернутись.
Після того, як вони залишають свої звернення, я також перенаправляю до уповноваженого в нашу базу по зниклих безвісти і звідти уже йде сортування, іде загальна база і є вже локації — збір всієї інформації стікається в цю базу.
Родичі повинні це все робити самі, ми не повинні брати на себе відповідальність за їхні дії. Ми їм розказуємо, ми їх направляємо. Контроль слідчих, контроль розшуку, контроль всіх органів державної влади вони повинні здійснювати самостійно.
Також обов'язково треба контролювати загальну базу ДНК, тому що аналіз ДНК треба чекати дуже довго: на сьогоднішній день це від місяця до трьох, тому що у нас немає так багато лабораторій. Буває так, що здали ДНК, але чогось бракнуло і треба заново, а сповіщення про це надіслали не родичам, а дали в ту базу, а воно там не дійсне.
Ви радите самим родинам контролювати, але все ж таки ви як уповноважена структура контролюєте самі для себе що відбувається з цими зверненнями?
Так, звичайно. Є такі справи, які я особисто пишу на уповноваженого і прошу, щоб вони розглянули і хоть якусь інформацію могли дати, не просто відповідь "місцезнаходження невідомо". Коли вже отак звертаємося, там Олег Олексійович починає копатися в цьому всьому. Але є порядок, тому неможливо перескакувати і все робиться по черзі.
Як зрозуміти людині, що людина саме зникла і її вже час шукати? Частіше йдеться про військових і ми розуміємо, що бойові дії — це абсолютно екстремальні умови і люди можуть бути просто не на зв'язку.
Звернутись і написати заяву про зниклого безвісти може будь-яка людина: рідні, друзі, хто ледь знайомий. Це ні до чого не зобов'язує, просто ви напишете і людину почнуть шукати, вона буде в базі даних.
Є історія, коли людина зникла безвісти, а в нього нікого немає, він сирота. Звернувся друг зниклого, каже, що з четвертого він не виходить на зв'язок, пройшло вже два-три тижні, треба щось робити. Я попросила, щоб він звернувся до поліції, але він виїхав з Одеси.
Я подумала, що людина пішла захищати нас і зникла безвісти, а якщо загинула, то його ніхто не буде шукати: немає ні заяви, ні ДНК, нічого. Я взяла на себе відповідальність, думаю, буду шукати сама. Знайшли сповіщення, військкомат сказав, що в анкеті він вказав номер дідуся, але пропущена одна цифра. Пішли вони за адресою, а дідусь помер і там живуть якісь далекі родичі, вони навіть не взяли сповіщення.
Далі прийшла до поліції, щоб написати заяву про зниклого безвісти, знайшла командира батальону, щоб вислав його речі для експертизи ДНК. Я прийшла 12 січня писати заяву, а в поліції сказали, що 11 в їх базі даних була заява. Я так розумію, що це його дядько звернувся. Тепер будемо сподіватися, що справа піде далі, я буду її контролювати.
Є ще історія: дружина зателефонувала, чотири дні не виходив на зв'язок. Вона вже встигла написати заяву до поліції, а це якраз новорічні свята, я взяла звернення, інформацію занесла в базу. І десь години чотири-п'ять проходить, вона телефонує і каже, що чоловік вийшов на зв'язок — він просто не мав де зарядитися. Отакий хороший кінець, в базі даних у мене тепер зеленим кольором відмічено, що живий-здоровий і все нормально.
А у вас багато ось таких відміток зеленим кольором?
Ні. На жаль, ні.
Розкажіть, скільки людей до вас звернулись за ці майже чотири місяці? Звертаються щодо військових чи цивільних також?
Тільки військові. Був один випадок цивільних і то там така історія не дуже, я зразу їх направила до поліції і не бралася за цю справу.
А по місяцях можу сказати, що у вересні заяв було десь 70, у жовтні — під 90, у листопаді — менше, якийсь такий спад був, близько 60. У грудні спочатку була тиша, а вже під кінець місяця почалося дуже багато звернень, тому що це Бахмут і дуже багато зникли саме з нашої Одеської бригади — було десь 80 і на сьогоднішній день у мене є десь 38 звернень. Це нові звернення, але є ще повторні звернення. Наприклад, людина звернулася у вересні, але вона може звернутися і в жовтні,і в грудні, і в січні. Їх буває 10-12, буває п'ять.
Що відбувається після того, як людина подала звернення?
Є звернення, є відкрита справа в поліції, назначається слідчий, заноситься це все в загальну базу і в реєстр і починаються розшуки. Ідентифікація іде по ДНК — чи є загиблі. ДНК підтягує автоматично загиблих, якщо ДНК не підтягнулося, воно в пошуку. Робляться списки на Росію по військовополонених, ми чекаємо підтвердження. Це відбувається дуже довго, тому що Росія не хоче швидко реагувати, вона може одну людину підтверджувати чотири місяці, а то й більше.
Також ідуть розшуки тіла, тому що вони забирають і тіла, вони йдуть на обмін — це також іде ДНК: співпадає чи не співпадає. І виїзди уже пошукових бригад на локації, по госпіталях, по лікарнях, бо людина може бути контужена, може бути без свідомості, без документів І ми не знаємо хто це.
Я роблю запит на наш госпіталь про те, чи такий-то не числиться у нас на лікуванні. Уповноважений виїжджає уже на пошуки по локаціях, якщо деокупована територія, якщо розмінована територія.
В Одеській області пошукової групи від уповноваженого, від міністерства реінтеграції немає на сьогоднішній день. Є в прифронтових зонах саме від державного органу, Коли уповноважений був у нас в жовтні, казали, що будуть планувати, що у цьому році в Одеській області з'явиться пошукова група, яка буде виїжджати на місця, де можливо захоронені солдати. У нас є Херсонська область, Миколаївська область — у нас є пласт роботи, де треба цим займатися.
Чи стикалися з випадками, коли поліція з різних причин не бере заяви до роботи?
Стикалася з такою ситуацією. Коли прийшла до поліції, я не сказала хто я. Я просто сказала, що в мене зник військовослужбовець і я хочу написати заяву про зникнення. На що було піднято дуже величезний крик: чому я сюди прийшла і чому саме вибрала їхній відділок, чому не в Київському районі, де він призивався. Я сказала, що мені зручно, я маю повне законне право писати в будь-якому куточку України. Черговий почав казати, що ви розумієте, що ви на нас кидаєте роботу зниклого безвісти. Було все в штики, з криками поки я не запропонувала представитись. Я дістала своє посвідчення і на цьому відразу голос і поведінка змінились, і знайшли в базі і заяву, і слідчого.
Це було в Одесі?
Так, це було в Одесі. Це був відділ біля Градоначальницької, не знаю, який у нього номер.
Ви знаєте прекрасно законодавство і маєте посвідчення, а як реагувати в таких випадках рідним зниклих безвісти?
Вони зі сльозами йдуть звідти в інший відділ поліції, були такі випадки. Але по закону ви маєте право написати заяву де хочете, незалежно від місця проживання.
У соцмережах можна знайти десятки дописів і цілі групи пошуку військових, що зникли безвісти. Як ви до цього ставитеся, це може зашкодити чи навпаки допомогти?
Ставлюся до цього негативно і це шкодить пошуку, тормозить розшук. Чому? От тільки викладає родина про зниклого безвісти, проходить п'ять хвилин як телефонують шахраї. Це російські номери, це українські номери з Донецька і Луганська. Вони телефонують, пропонують свої послуги за гроші, називають не такі великі суми — три, п'ять тисяч гривень. Є родичі, які ведуться на це.
Коли мені телефонують і подають звернення, в мене перше питання — ви виставили щось в соцмережі? Вони: так. Кажу: заберіть, тому що є шахраї. А вони: так ми знаємо, бо до нас уже телефонували. У цьому випадку робимо скріншоти того, що пишуть, робимо скріншот номеру телефону, передаємо його в поліцію, а після цього блокуємо. Але вони хитрі: вони відразу видаляють повідомлення, тільки встигаєш прочитати та не встигаєш його заскріншотити.
Причина тільки в шахраях чи є ще щось?
Ще є така причина, ми її називаємо “граємо на ту сторону”. Ми викладаємо, орки розуміють, що це якась важлива персона чи за нього будуть боротися, тому, наприклад, на обміні за нього можуть попросити не одну людину, а там 10. Буває, що вони бачать інформацію в соцмережах, починають тягнути, не підтверджувати, виляти.
Розкажіть щасливі історії, коли вдалося знайти зниклих безвісти.
Коли дружина подзвонила — це перший випадок. Другий випадок — військовий з 35 бригади, який був зниклим безвісти з травня місяця. Потім виявили ми його в полоні, з полону він написав лист, але такий нейтральний, почерк дружина впізнала. І 25 грудня, на Різдво, його повернули. На сьогоднішній день він знаходиться дома, він в Одесі. Він з родиною з Миколаївської області і зараз вони переселенці. Чоловік збирається далі воювати.
Ще одна наполовину щаслива історія. Дочка набрала, буквально недавно він зник безвісти. Написали звернення, але він він набрав з російського номера по відеозв'язку, він в полоні в кадирівців. Він не сказав, чи він тут знаходиться, чи за межами України. Сказав, що живий і їх там 26 чоловік. Але хто, де — ми не знаємо. Іі сказав подавайте на обмін, пришвидшуйте процес. Отака історія, впевнена, що обміняємо.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
