"Зараз ця операція відбувалася б зовсім інакше": рівненський "кіборг" про оборону Донецького аеропорту

"Зараз ця операція відбувалася б зовсім інакше": рівненський "кіборг" про оборону Донецького аеропорту

Ексклюзивно
"Зараз ця операція відбувалася б зовсім інакше": рівненський "кіборг" про оборону Донецького аеропорту
Колаж: Суспільне Рівне/фото Олександр Харват/dnipro.depo.ua

16 січня в Україні вшановують пам'ять захисників Донецького аеропорту. Українські воїни тримали оборону летовища впродовж 242 днів — з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року. Ці героїчні бої увійшли в історію України як одні з найзапекліших під час російсько-української війни. За стійкість, безстрашність і непереможність захисників Донецького аеропорту назвали "кіборгами".

Захисник Донецького аеропорту, заступник керівника управління патрульної поліції Рівненської області Андрій Ліснічук в етері Суспільне. Спротив розповів про оборону аеропорту, а також про різницю між війною 2014 року і повномасштабним вторгненням РФ в Україну та свій другий день народження.

— Ви казали, що 16 січня — не дуже коректна дата, щоб згадувати захисників аеропорту. Поясніть, чому?

— Із 2015 року хлопці, які брали участь у тій військовій операції, говорили про те, що 16 січня бої ще тривали й до стадії завершення вони дійшли в кінці місяця. 21, 22 числа ще були активні бойові дії, хлопці виходили з-під завалів, тривали евакуаційні операції. Тому говорити про якийсь один конкретний день, я вважаю, не зовсім правильно. Уже тепер виокремлювати Донецький аеропорт чи цю військову операцію або її захисників, називаючи їх "кіборгами" — не зовсім правильно.

Бо, як ми бачимо, немає ветеранів війни, яка ще не закінчилась і немає "кіборгів", які обороняли Донецький аеропорт. Є військовослужбовці, цивільні, волонтери, інші, скажімо, учасники сил оборони України, які досі продовжують боротьбу у нашій війні за незалежність. Тому порівнювати тяжкість боїв зараз на Бахмуті й, наприклад, в тому ж Донецькому аеропорту чи під Дебальцево, чи в інших гарячих точках, які були 2014-2015 роках, може напевно тільки той, хто був і там, і там. Вже у них треба питати, чи назвуть вони себе якось окремо.

— Ви не любите, коли вас називають "кіборгом"?

— Я не вважаю, що це настільки заслужено. Я розумію, що це частина інформаційної війни, яка повинна тривати іще дуже довго, і навіть після нашої перемоги. Проте, мені здається, що таке відзначення окремих операцій і окремих людей, воно ніби відмежує українців від того, що відбувається. Нібито ми робимо їх особливими, але насправді ми повинні зрозуміти, що війна — це те, що триває щодня, і це те, що, на жаль, зараз повинно бути в житті кожного українця, не тільки інформаційно, не тільки ментально чи емоційно, а й в дієвому плані. Кожна дія — кожного українця, кожен українець відповідальний за нашу майбутню перемогу. Так само як кожен житель Росії відповідає за військові злочини та за їхню агресію. І ми повинні зрозуміти, що тільки наші прямі дії — вони призведуть до нашої перемоги.

— Як ви самі опинилися на цьому напрямку, в аеропорту, і яким чином потрапили на війну? Це було ваше рішення?

— Так, це було моє рішення, його максимально свідомим не знаю чи можна взагалі називати, бо треба розуміти, скажімо, тяжкість процесу його прийняття. Наш підрозділ формувався з серпня по листопад 2014 року, це був третій батальйон 80-ї окремої аеромобільної бригади. Формувався він виключно з мобілізованих. У нас було кілька кадрових офіцерів, дехто з тих, які повернулися вже з відставки. Формувався він на 90% з жителів заходу України. Була своя, скажімо, войовнича ментальність. Всі ми дуже рвалися на фронт з перших днів початку підготовки. Хоча зараз я розумію, що добре, що нас протримали так довго тоді на полігоні в Яворові.

І вже десь під кінець нашої підготовки ми почали розуміти, що нас готують саме до аеропорту, коли перша наша група передова відправилась на схід, щоб облаштувати наш пункт постійної дислокації, вже тоді до нас почала доходити інформація, що ми саме будемо брати участь в обороні цього військового об'єкту. Коли вже прибули власне в зону проведення АТО, нам це підтвердили.

— Чому важливо було тримати цей об'єкт?

— Мені важко було судити про це тоді, бо кожен військовослужбовець чи командир — він бачить ситуацію на фронті у своїй зоні відповідальності й інформація, яка доходить до громадян через соцмережі зараз — від окремих службовців, від окремих груп — вона не завжди відповідає об'єктивній дійсності. В загальному вона може відповідати — грубо кажучи, відділення займає оборону — сто-двісті метрів і на тих одній чи двох сотнях метрів може бути страшно, може бути серйозна військова проблема. Але в загальному по фронту воно може відбуватися, скажімо, зовсім не так.

Чи стратегічно аеропорт був важливим? Однозначно! Ми ж були в Донецьку, це не вони були в Києві. Це ми були в Донецьку. Це було важливо й ідеологічно, і стратегічно. Як військовий авіаційний об'єкт він уже був абсолютно непридатний, тому що злітна смуга ще не була підірвана, але вона була пошкоджена настільки, що садити там літаки чи скидати навіть десантним способом особовий склад чи техніку було вже неможливо, в тому числі — через можливу роботу нашої протиповітряної оборони. Але, зрештою, це був скажімо, ротний опорний пункт, який знаходився безпосередньо на території столиці нашого ворога. Ось тому — так, утримувати його було важливо. Наскільки це було успішно і як би ця оборона велась зараз, важко сказати, тому що історія не знає умовного способу, але я впевнений, що зараз ця операція відбувалася б зовсім інакше. Таке іноді складається враження, що у 2014-2015 році, попри однозначно величезні втрати, які в нас були, це було більше схоже на тренування чи репетицію, а зараз вже відбувається повномасштабна війна.

— Як вдалося вижити в тих умовах?

— Буквально вчора у мене був другий день народження, так я цей день називаю — це день, коли я з залишками свого підрозділу, який проходив — підрозділи один одного міняли, я якраз вийшов з аеропорту. Відбувалося це зовсім не так, як захід в аеропорт. Якщо ви пригадуєте, то в кінці 2014 року діяли вже, скажімо, мирні угоди й ротації на військовий об'єкт відбувались через блокпост бойовиків. Зараз ви можете порівняти те, що відбувається у нас на цей момент і зрозуміти, наскільки іншою була ця війна. Тому коли я кажу, що це була репетиція або невдале тренування, то, можливо, це та ціна, яку ми повинні були заплатити, щоб зараз мати ці висновки та отримати цей досвід. Як мені вдалося залишитись живим? Завдяки жертвам наших хлопців, які не змогли залишитися живими, мене просто не вбили і тому зараз я тут.

— Тримаєте зв'язок з побратимами?

— З деякими — так, але знову ж таки, зараз не можу відмежувати побратимів, свого взводу, роти, батальйону чи бригади роду військ. Зараз всі ми — сили оборони України — це Збройні сили в першу чергу, Національна гвардія, Прикордонна служба, Служба безпеки України, Національна поліція, пожежники і енергетики, і лікарі — все це сили оборони, весь наш народ — сили оборони України. І від цього розуміння буде залежати близькість і неминучість нашої перемоги.

Що відомо

  • Від 16 січня в Україні вшановують пам'ять захисників Донецького аеропорту, які з 26 травня 2014 до 22 січня 2015 років утримували його оборону.
  • Від кінця вересня 2014 року російські найманці атакували українських воїнів щодня. Вони стріляли з "Градів", артилерії, танків, стрілецької зброї. За час оборони Донецького аеропорту загинули понад 200 українських воїнів, ще понад пів тисячі дістали поранення.
  • Бої закінчилися після руйнації терміналів аеропорту.

Читайте і дивіться Суспільне Рівне на платформах:

Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook

На початок