Про українське кіно під час війни, кінематографістів на фронті та знімальних майданчиках, резонансні події навколо "Довженко-Центру" висловила свою думку в ефірі Радіо Культура Лариса Брюховецька, кінокритикиня, головна редакторка журналу "Кіно-театр".
"24 лютого 2022 року ми всі стали перед фактом жахливої війни, ― зазначила Лариса Брюховецька. Усі кошти, заплановані на кіновиробництво, було зупинено, держава не могла фінансувати кінематограф. — Але сила інерції, нарощена останніми роками, продовжувала діяти, і наші кінематографісти не зупинялися і продовжували роботу".
Кінематографісти, які пішли на фронт
Лариса Брюховецька розповіла про кіномитців, які боронять Україну зі зброєю в руках. "Світова зірка Олег Сенцов записався до Тероборони ще перед вторгненням, а потім воював у найгарячіших точках на Донбасі, і зараз він там.
Хочу назвати наших знаменитих кінооператорів Сергія Михальчука, Ярослава Пілунського, режисера Євгена Ктиторчука, документаліста і госпітальєра, який воює з 2014 року і зробив кілька документальних стрічок.
Також хочу згадати кілька імен акторів. Роман Семисал, Олег Шульга, який знявся у фільмах "Червоний" і "Позивний Бандерас", Олександр Мавріц, актор Закарпатського театру, який також зіграв у фільмі "Червоний".
Олександр Печериця, Євген Нищук, Захар Нечипор із театру Франка, Володимир Ращук із театру Лесі Українки, який доєднався до батальйону "Свобода", був поранений і знову повернувся на фронт.
Павло Алдошин, який став відомим завдяки фільму "Снайпер Білий ворон", а зараз на фронті є снайпером. Згадаю Дмитра Лінартовича з фільму "Той, хто пройшов крізь вогонь" (за інформацією фейсбук-сторінки фільму "Обмін", у якому Лінартович зіграв одну з головних ролей, Дмитро зазнав важкої контузії та осколкового поранення у боях за Соледар. Наразі Дмитро перебуває на лікуванні. Йому потрібна допомога).
Ахтем Сеїтаблаєв, який також воює з першого дня, а до того відстоював Україну у своїх фільмах "Хайтарма" та "Кіборги", вони воюють разом із відомим актором Олексієм Трітенком. Андрій Федінчик, відомий серіальний актор, і багато-багато інших. Згадаймо Олександра Жуковіна, актора, режисера і каскадера, а також Пашу Лі, актора, що знімався у Сеїтаблаєва. Він загинув у перші дні в Ірпені. Пам’ять і шана".
"Довженко-Центр" – скарбниця наших надбань
На думку Лариси Брюховецької, "Довженко-Центр" – це скарбниця наших надбань. "Кожна країна, яка випускає фільми, має свій кіноархів, де зберігаються оригінали цих фільмів. Маю на увазі плівку, з якої друкуються тиражі. Час іде, з’являються нові фільми, але є інтерес і до минулого кіно, проводяться ретроспективи, кінофестивалі німого періоду, наприклад.
За часів Радянського Союзу республіки не мали своїх кіноархівів, зазначила Лариса Брюховецька, зберігалась лише хроніка і документалістика. "Цей архів був і є зараз у Києві на Солом’янці. А всі вихідні матеріали ігрових фільмів ішли в Підмосков’я ― там був кінофонд "Белые столбы". Коли Україна здобула незалежність, з нашого боку були звернення, але Росія і не думала повертати нам наше. Хоча ці фільми зроблені за гроші республіки, бо Москва не давала коштів на ці фільми. Просили хоча б якісні копії, з яких можна було б друкувати. Процес перемовин тривав до 2014 року".
"Про власний український архів почали говорити з 1991 року, – продовжує Лариса Брюховецька. ― Він був створений з нагоди 100-річчя Олександра Довженка. Саме тоді вийшов указ про започаткування Національного центру Довженка.
Я вважаю, це назва неправильна. Можна було назвати або "кіноархів" або "фонд фільмів". Центр існував як кіноархів до того моменту, коли десь у 2012 році прийшов Іван Козленко і перетворив установу із пасивної організації збереження фільмів на культурний Центр. Було відремонтовано приміщення Центру, облаштовано зали для показу фільмів, з часом утворився музей, який дуже гучно заявив про себе.
Це цілком відповідало бажанню пізнати більше українське кіно та його минуле. Центр займався великою роботою з пошуку фільмів німого періоду, адже ці фільми були знищені радянською владою. По різних архівах різних країн фахівці шукали ці фільми і популяризували їх. Тобто велася успішна культурна робота на ниві кіно, хоча з 2020 року почалися перебої з фінансуванням".
Лариса Брюховецька наголосила: "Ми всі були шоковані, коли в серпні вийшли документи з реорганізації "Довженко-Центру". Навіщо реформувати успішну інституцію? Тут виникають аналогії з тим періодом, коли у 1920-х роках існувало успішне Всеукраїнське фотокіноуправління, а Москва раптом втручається і знищує цю інституцію".
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!