"Коли ти це все пройшов, ти не можеш здатися": звільнена з полону волинянка повернулася на службу

"Коли ти це все пройшов, ти не можеш здатися": звільнена з полону волинянка повернулася на службу

"Коли ти це все пройшов, ти не можеш здатися": звільнена з полону волинянка повернулася на службу
Звільнена з російського полону прикордонниця Аліна Паніна. Фото: Суспільне Луцьк

Восени 2021-го року, перед початком повномасштабної війни, прикордонниця з Нововолинська Аліна Паніна разом із чоловіком поїхала на службу в Маріуполь. П'ять місяців жінка перебувала у російському полоні, а 17 жовтня повернулася за обміном додому. Нині Аліна Паніна продовжує служити кінологом на українсько-польському кордоні та чекає на повернення з російського полону свого чоловіка.

Про військову службу, перебування в російському полоні, повернення додому та шлях, який довелось пройти Аліна Паніна розповіла Суспільному.

"Відчергувала добу": повномасштабне вторгнення

Аліна Паніна розповідає, що перед початком повномасштабного вторгнення, з 23 на 24 лютого, відчергувала добу. Разом із собакою оглядала судна в пункті пропуску порту. Каже: усе почалося з потужних вибухів, спочатку не зрозуміла, що це.

"Артою накривали вони та авіацією, судна противника також підходили дуже близько до порту, вони, так би мовити, з нами гралися, підходили та відходили – вони провокували", – говорить прикордонниця.

Перший прикордонний загін розділявся на певні групи, які мали тримати оборону на певних точках. Це був завод "Азовмаш", завод Ілліча, "Азовсталь", – говорить Аліна Паніна.

Вона у складі відділу прикордонної служби "Маріуполь", де служила, вирушила на завод "Азовмаш". Там військовослужбовці тримали оборону до 10 квітня.

"Так вийшло, що наші хлопці під час потужного обстрілу виїхали на завод Ілліча, а я із ще однією прикордонницею та собаками лишились із 36-ю бригадою. В ніч з 11 на 12 квітня ми вирушили на "Азовсталь", – каже Аліна Паніна.

Там жінка перебувала до 17 травня, допоки не надійшов наказ від президента України покинути завод, щоб зберегти свої життя.

"Відчуття голоду не зникало": умови перебування в полоні

Після виходу з "Азовсталі" усіх військових доправили в селище Оленівка Донецької області, де Аліна пробула чотири з половиною місяці.

У камері розміром три на чотири метри, де має перебувати шестеро людей, було – 28. Спали всі хто де: на лежаках по двоє людей на одній, на землі, на підлозі. І якщо хтось один просинався і повертався, то треба було всім повернутись, – пригадує Аліна Паніна.

"Один день проходить за один місяць. Ти не знаєш, яка година, не знаєш, який день, дівчата в камері вишкрябували на стіні ложкою палички, щоб якось вести рахунок", – каже жінка.

Зранку до вечора у камері вмикали російське радіо. Військовополонені були змушені слухати російський гімн та новини. Також серед полонених росіяни розповсюджували фейки, що начебто захопили Київ, а Волинь та Львівська область через референдум перейшли до Польщі.

"Для нас це був як звичайний анекдот. Ми справді сміялися. Невже настільки люди можуть бути наївними?.. Такими неосвіченими, вони вірять, а це ж звичайна казка", – каже Аліна Паніна.

Військовополонених впродовж чотирьох з половиною місяців щоденно годували одним і тим же. Відчуття голоду не зникало.

"Ми їли кашу, яку вони давали з курчам не обскубаним, з пір’ям, каша ячна була недоварена, в нас були проблеми зі шлунками, з кишківниками. Суп з двома картоплинами, або ж на вечерю каша з рибою, з кістками", – говорить прикордонниця.

Аліна Паніна каже виживали за рахунок того, що полонені ходили на роботу. Випікали хліб для російських військових та могли зайвий шматок пронести в камеру. Виходили на свіже повітря рідко, лише йдучи на роботу. Полонених змушували мити підлоги, кабінети, працювати на будівництві. Старші жінки, – каже Аліна Паніна, – від спеки та антисанітарії втрачали свідомість.

"Помитися, в душ нас водили раз на тиждень і це не завжди. Вони заставляли нас співати гімн Росії або гімн ДНР — ми відмовлялися і вони сказали, що значить цього тижня без душу, без миття будете", – розповідає експолонена.

"Запах поранених та йоду": вибух в Оленівці

29 липня, під час перебування Аліни в колонії Оленівки, в чоловічому бараці стався вибух. Каже, що спочатку ніхто нічого не зрозумів, бо навколо колонії стояла техніка, постійно було чутно вибухи. Аліна Паніна пригадує: це сталося після вечірньої перевірки, мав бути відбій, пролунали два вибухи.

"В один момент в нас почали закриватися всі вікна, закривали всі двері на всі замки, які тільки можна. Всі наглядачі вийшли та лишились військовополонені самі", – каже прикордонниця.

Були чутні крики, істерики, гавкіт собак, стук та гуркіт. Спочатку, – каже Аліна Паніна, – подумали, що це український наступ та звільнення, а можливо українській військовополонені зробили бунт в бараках. Ситуація прояснилася на ранок.

"Це був жах, тому що всіх цих поранених, які вижили, привели до нас в ДІЗО. 65 людей помістили у дві камери. Дуже важко поранених забрали на Донецьк в лікарню, а іншим наші військовополонені медики без знеболення осколки діставали. Хлопці втрачали свідомість від болю", – розповідає Аліна Паніна.

З її слів, на той момент у колонії уже не було ні бинтів, ні пов'язок, ні пластирів. Пораненим перемотували рани скотчем, ганчірки прали, щоб прикласти, тому що хробаки заводилися в ранах. Каже: після того, як хлопців звідти вивели, вони трохи одужали, але запах поранених та йоду ще довго залишався.

"Нам зав’язали руки стяжками будівельними, очі скотчем і завантажили в КамАЗи": шлях додому

За два тижні перед обміном Аліну доправили в Російську Федерацію. Спочатку Ростов, далі – Воронезька область, Таганрог та до окупованого Криму.

З Ростова 200 полонених хлопців і дівчата в одному літаку вивезли у Воронезьку область, місто Борисоглєбськ, до чоловічої колонії суворого режиму. Там Аліна пробула півтора тижня.

Каже: умови відрізнялися від тих, що були в Оленівці. Усім полоненим відразу видали роби, в яких ходили засуджені цієї колонії, дівчатам з 36 розміром ноги видали чоловічі черевики 46 розміру. Також не можна було дивитися наглядачам в очі. Вони були всі в балаклавах.

"Якщо порівняти з ДНРівцями, то в них обличчя були відкриті. Ти міг підняти голову і подивитися в обличчя людині міг, в очі. Ти на них подивишся і вони ніби здригаються, боялися нас. Ми заходили в камеру і навіть сміялися. Він людина і я людина, чому так здригатися? Ми не розуміли", – говорить Аліна.

Потім Аліну та інших полонених жінок відправили літаком до Таганрога. Там, – розповідає, – були найгірші умови, вона пробула там два дні та три ночі. Потім дівчину відправили в окупований Крим, а з нього через Чонгар, Херсон, Мелітополь і Запорізьку область повезли на обмін в Україну.

Нині Аліна Паніна повернулась на роботу у Держприкордонслужбу. Службових собак Соню та Джессі, з якими перебувала на "Азовсталі", їй поки не повернули. Не повернувся з полону й чоловік Аліни, з яким вони разом служили в Донецькому прикордонному загоні, зв'язку з ним немає з 12 квітня. Жінка вірить, що він повернеться додому, а Україна поверне собі всі окуповані території. Аліна каже: ми пройшли такий нелегкий шлях, побачили, як росіяни вбивають мирне населення, коли ти це все пройшов, ти не можеш здатися.

Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.

На початок