"Найгірше — дивитися матерям в очі, коли привозиш загиблих". Хмельничанка допомагає військовим дев`ять років

"Найгірше — дивитися матерям в очі, коли привозиш загиблих". Хмельничанка допомагає військовим дев`ять років

Ексклюзивно
"Найгірше — дивитися матерям в очі, коли привозиш загиблих". Хмельничанка допомагає військовим дев`ять років
Фото: Суспільне Хмельницький

500 разів з 2014 року з гуманітарними вантажами у зоні бойових дій побувала волонтерка Наталія Беренда. Жінка каже, з початку повномасштабного російського вторгнення до українських воїнів їздить щотижня. У грудні минулого року у Бахмуті автівка волонтерів потрапили під обстріл.

Про те, чого найбільше потребують наші воїни та як зустрічають волонтерів дізнавалися кореспонденти Суспільного.

П`ять — сім місяців під окупацією. Вони не бачили ні хліба, нічого. Діти: "тьотя, дай цукерку". І ми завжди з собою веземо, в мене каска, і в касці завжди везу цукерки", — розповідає волонтерка Наталія Беренда.

500 разів з 2014 року з гуманітарними вантажами у зоні бойових дій побувала волонтерка Наталія Беренда з Ярмолинець. Жінка каже, з початку повномасштабного російського вторгнення до українських воїнів їздить щотижня.

"Раз на тиждень я на сході України. Перші рази було до 300 передач. Ми починали: Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська. Херсонська — це зараз почали їздити. Харківська, Донецька, Луганська. По сім днів в дорозі", — каже волонтерка.

Наталія Беренда з 2014 року допомагає військовим
Наталія Беренда з 2014 року допомагає військовим. Фото: Наталія Беренда

Наталія Беренда розповідає, харчові продукти роздають людям на звільнених територіях. У грудні у Бахмуті їх машину місцеві розвантажували просто під обстрілами, говорить волонтерка.

"Хліба даємо. Все, що маємо, ділимося останнім. Останній раз ми заїжджали в Бахмут, був обстріл. І люди вийшли з підвалів. Тут обстріли, і що могли, те з машини витягували. Хто тушкованки, бо там люди в підвалах живуть. І ми не встигли розвантажитися, як поряд з нами впала міна. І ми мусили виїхати. Майже кожен раз, як їдемо, це рідко буває, що ми не попадаємо під обстріл. Тому що їдемо туди де гаряче", — каже Наталія Беренда.

Наталія Беренда каже, у серпні спілкувалася з десятирічними дітьми, яких росіяни морили голодом.

Наталія Беренда разом з волонтерами возить харчові продукти на звільнені території
Наталія Беренда разом з волонтерами возить харчові продукти на звільнені території. Фото: Наталія Беренда

"Вчителька української мови, викладала в них українську мову. Прийшли російські війська, вона переходить одразу на російську мову, і ходить по своїх дітях, щоб вони здали українськомовні книжки. Вони мали спалити. Там четверо дітей не здали, переховували ті книжки, то взяли на підвал цих дітей. І діти сиділи 15-17 днів у підвалі, бо я з ними розмовляла. Дуже страшно на підвалах. Їх правда не били, але їсти не давали, допитували, дуже давили морально. Це Шевченкове, Харківська область. По 12 років, по десять років діткам",— розповідає волонтерка.

За словами Наталії Беренди, найважче привозити загиблих воїнів.

"Ми привозимо наших 200-тих хлопців додому. Мені не страшно. Найгірше — це дивитися матерям в очі, як привозиш загиблих", — розповідає координаторка благодійної організації "Волонтер Ярмолинеччини".

Волонтери завантажують бус і вирушають до хлопців на схід України
Волонтери завантажують бус і вирушають до хлопців на схід України. Фото: Суспільне Хмельницький

Порівняно з минулими роками, нині потреби наших воїнів лише збільшилися, розповідає волонтерка.

"Потреби не змінилися, ще їх більше стало. Треба зараз дронів. Наших обстріляли хлопців, вони тільки в чому могли вночі вибігли. Добре, що живі залишилися. Погоріло все. Ми закупили фліски, закупили берці, закупили бушлати. Мені очі хлопців, як я приїжджаю, як я дивлюся на їхні емоції, на все це, то хочеться їхати. І кожен тиждень їду, бо вони чекають того тепла", — розповідає волонтерка.

У серпні минулого року поблизу Авдіївки, каже Наталія Беренда, лелека врятував їм життя.

"Їхали та перед нами лелека летів, над нашим бусом пролетів. Він став перед бусом, і ми зупинилися. Кажу: "ти їсти хочеш". Він подивися, перейшов на одну сторону, тоді вернувся, знову на нас подивився, і тоді над дорогою раз і полетів. І ми чуємо "бах, бах, бах", почався обстріл. І там, де мали проїжджати", — каже Наталія Беренда.

Завантажують бус, говорить Наталія Беренда, і вирушають до хлопців на схід України.

Читайте також

Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

На початок