"Ми на своїй землі. Все буде Україна!". Новорічні листи з окупації

"Ми на своїй землі. Все буде Україна!". Новорічні листи з окупації

"Ми на своїй землі. Все буде Україна!". Новорічні листи з окупації
Колаж: Суспільне Донбас

Ці листи написали жителі захоплених країною-агресором міст Донеччини та Луганщини — Донецька та Сватового. Автори — у буденному житті вимушені приховувати свою позицію. Сюди, у вільну Україну, вони пишуть про силу та безвихідь, про зіпсоване окупантами свято, про надихаючий партизанський рух, про обнадійливі "звуки фронту", що наближається, і про віру у те, що в новому році вони святкуватимуть звільнення і перемогу.

Лист з окупованого Донецька

Це лист написали жителька Донецька та передала редакції Суспільного Донбас через близьких. З особистих міркувань авторка листа залишається в окупованому росіянами місті з 2014 року і з міркувань безпеки написала лист анонімно.

"Ми на своїй землі"

"Новий рік у Донецьку. Цього року він взагалі якийсь несвятковий.

Радує в ньому тільки те, що це буде рік, коли Україна поверне всі окуповані території, і з кожним днем Перемога все ближче. Але напрягає те, що до цього ми ще переживемо багато горя, руйнувань та смертей.

Встановили та прикрасили штучну ялинку тільки для того, щоб відволіктись від навколишнього п..цю... Хай там що, а у нас вдома буде святково! Не дочекаєтесь від нас страху чи покори!

Коли пилітає дуже гучно, ми вже навіть не здригаємось. Нам своє робить. А русня гатить по центру міста, як завжди, заради картинки — це вже навіть найтупішій донецькій ваті зрозуміло. А також зрозуміло, для чого: щоб змусити захід відмовитися від надання Україні зброї — мовляв, бачте, вони правила війни порушують і бла-бла-бла...

Пощастило школярам, що школи пусті зараз. Купи дитячих тіл продавалися б на раша-ТБ набагато краще, ніж дірки в асфальті в центрі міста та добиті снарядами поранені з лікарень.

Безпечних місць в нашому місті не залишилося, і чи будеш ти живий та хата твоя ціла, залежить від твого фарту та віри. Неодноразово спостерігала за тим, як карма у різному вигляді прилітала до людей, що живуть у чорному світі ненависті, бо вірять зомбі-ТБ. В них все погано і буде ще гірше. З цим нічого зробити не можна, бо кожному — своє.

Також є тут і інший світ. Там люди допомагають один одному чим можуть, не дивляться брехню по ТБ та вірять, що колись вся ця нечисть згине з нашої землі, а нам треба не втратити себе та свою людяність попри усе. У таких людей зазвичай все гаразд, хоча місто одне й те ж... Я не знаю, як це працює) Мабуть, приорітети різні.

За ці роки ми навчилися радіти простим речам: життю, теплим стосункам, можливості допомогти. Вони хочуть, щоб ми боялися та корились, щоб зневірились у своєму майбутньому та тікали світ за очі. Не дочекаєтеся, потвори! Ми на своїй землі і вас переживемо.

Якийсь невідомий партизан часом залишає у нас на районі патріотичні написи на кшталт "Героям слава", "ЗСУ йдуть!" Орки теж спробували щось писати, накарябали "динири + раіся", а хтось кмітливий довершив рівняння: "= унилоє гавно :)" Напис до сих пір живий, тож всі згодні))

Отак і живемо, хоч і кажуть, що у нас "не всі вдома" і не можна так ризикувати. Ну, це питання кожен, хто чекає Україну в Донецьку, вирішує для себе сам.

Я вірю, що все буде Україна! Бажаю всім українцям Перемоги та миру, вірних друзів та сімейного щастя! Ми сильні, а тому непереможні! З Новим Роком та Різдвом Христовим!"

Лист з окупованого Сватового на Луганщині

Цей новорічний лист жительки окупованого Сватового Інни з її слів та телефонних повідомлень після власної редакції передала Суспільному її донька Світлана, яка кілька років мешкає в одній із центральних областей України. (Імена обох жінок ми змінили з міркувань безпеки).

"Перемога обов’язково буде наступного року"

"Рік тому кожен з нас навіть не усвідомлював, наскільки ми всі щасливі і що всі проблеми не є такими, порівняно із тим, що нам доведеться пережити. Війна змінила нас, змінила наше ставлення до життя і смерті. І навіть перед Новим роком вона намагається стерти з обличчя нашого міста все "українське".

Пам’ятаєте нашу "героїчну ялинку" біля РБК? Її після вибухів на складі боєприпасів 2015 року пересадили в центр міста і щороку прикрашали на зимові свята. Вона завжди у нас була у патріотичних вогниках. Цьогоріч її, правда, теж "нарядили", але інакше. Щоб сліду українського прапора не було. Навіть традиційний напис з гірлянд на "білому будинку" "З Новим роком" переклали на російську.

Саме так, починаючи з 8 березня (за іронією на жіноче свято) росіяни та колаборанти, які "хазяюють" у місті бажають викорінити все українське: із назв закладів, шкільних підручників, із наших містян.

У когось цього українського ніколи не було і з ними було простіше, когось довелось "ламати через коліно", а декого досі не знайшли ані серед живих ані серед мертвих.

Як живуть в окупації? Повірте багато хто з надією на скоріше звільнення. Так. Тут залишились не лише "любителі руського сто разів проклятого миру".

Зараз ми чуємо гучні прильоти та відльоти зовсім поруч, але ці звуки війни не лише жахають, але й нагадують про те, що наші ЗСУ вже близько і що звільнення воно там за Розкопаною горою, дорогу до якої за ці місяці "орки" перетворили на суцільну багнюку.

Про ситуацію на фронті ми дізнаємось із коротких дзвінків та повідомлень наших рідних та друзів. Тут немає інтернету та українських телеканалів. Їх замінили пропагандою, в яку вже мало хто вірить, та воєнними фільмами по телевізору.

Ми, як і більшість українців, намагаємось заставити себе святкувати Новий рік, збираємо на стіл. Ми бігаємо по магазинам, але там черги з "орків" (їм, попри заборону, продають алкоголь), там цінники в рублях і все так дорого.

Але найдорожче для нас звістки від рідних, які виїхали і перебувають за межами лінії фронту, яка вже наступила на наше місто.

Я вірю, що наступного року все має змінитись або, краще сказати, повернутись. В першу чергу, завдяки українським армійцям, в наше місто і кожен населений пункт області повернеться жовто-блакитний прапор. А потім ми разом із тими, хто так чекав повернення додому прикрасимо прапорами все наше місто.

Ми піднімемо стяг на дивом вцілілій козацькій вежі над нашим містом і поховаємо наших загиблих героїв, яких не змогли поховати у нашій землі бо була окупована і піднімемо келих за їх світлі душі, а другий за Перемогу, яку вони вибороли нам.

Вона обов’язково буде наступного року!"

Як минув 2022 рік на Донеччині і на Луганщині

"Тут противник самознищується". Як десять місяців окупанти намагаються захопити Донеччину

"Можливість на руїнах побудувати щось з нуля". Луганщина у 2022 році: від окупації до планів про звільнення

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram

На початок