Полтавець Леонід Астапенко понад три місяці був у Чорнобильській зоні відчуження. Туди він потрапив за місяць після аварії на атомній електростанції. 24-річному чоловікові довелося обгороджувати колючим дротом тридцятикілометрову зону. А також двічі їздив скидати графітові стержні з даху реактора. До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який відзначають 14 грудня, Леонід Астапенком поспілкувалася із Суспільним.
"Однаково воно все починалося. Приходив посильний, вручав повістку"
Полтавець Леонід Астапенко згадує 31 травня 1986-го року. Тоді 24-річний чоловік отримав повідомлення про необхідність з’явитися на пункті збору. Та про те, що він їде до Чорнобильської АЕС, після того, як там стався вибух, не знав.
Тоді навіть інформації дуже мало було. Хоча це було 31 травня, а де той квітень. Більше вже місяця пройшло. То в людей зовсім мало було інформації, мало хто знав. Нас везли туди, вибачте, як телят, ніхто нічого не розумів, не знав. Везуть кудись. Потім уже по дорозі зрозуміли, що везуть у Чорнобиль.
Захисних костюмів їм не давали, згадує чоловік.
Ми цивільний одяг зняли, нам видали військову і пообіцяли, що її будуть навіть міняти. Через день будуть міняти. Воно ж пилюка радіоактивна, воно ж осідає, воно вбирається у тканину. Перший раз поміняли через п’ять днів, а потім уже все забули.
У зону відчуження чоловік потрапив 8 червня. Спочатку обгороджували колючим дротом тридцятикілометрову зону. Також двічі довелось їздив скидати графітові стержні з даху зруйнованого реактора.
Я дивлюся, як показують там фільми і все, як хлопців там одягали. Якісь жилети, мостили із свинця якісь халати. Ніхто нам нічого не давав. Навіть, що образливо, що ми вилізли на дах, і нам дали не совкові лопати, а штикові. Набираєш той графіт чи сміття, біжиш, спіткнувся десь, воно колихнулось, випало. Ногою нагортаєш.
І донині чоловік не знає, яку дозу опромінення отримав.
Нам дали – називались вони накопичувачі. Отакий кубик вішали ми на поясок, і він з нами, де б ми не були. Їх потім забрали, сказали, що знімуть показники і потім буде записано скільки ти отримав рентген. То, коли я отримав із архіву довідку, як йшов на пенсію, то вони написали, що не можемо розшифрувати.
Повернувся додому Леонід Миколайович у вересні 1986-го. А за 30 років знову побував на місці катастрофи.
Пам’ятаємо тоді яке це гарне місто було, деревця невеликі, зелені. Краса одним словом. Що таке новеньке, свіженьке, воно красиве стояло. І тепер, коли ми приїхали через 30 років і глянули, які повиростали дерева, вищі будинків дерева стоять, балкони, вікна повибивані . Все свистить, гуляє. Як у фільмі жахів.
Нині, каже чоловік, про ті події нагадують хвороби.
Воно, мабуть, кожному нагадує – болячки. З кожним роком все посилюються і посилюються. Все більше і більше їх стає.
Що відомо
- 14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вона сталася в ніч на 26 квітня 1986 року. Тоді під час випробувань відбувся вибух. Він повністю зруйнував четвертий реактор станції. У довкілля потрапили радіоактивні речовини. Усіх, хто жив у Прип'яті, Чорнобилі та інших населених пунктах у радіусі 30 кілометрів, евакуювали.
- Ліквідатори працювали в зоні зараження позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основну частину робіт виконали у 1986-87 роках, у них брали участь 240 000 людей. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки – 600 000.
