Сергій – інструктор одного із підрозділів ЗСУ. Мав бойовий досвід що до початку повномасштабного вторгнення. Пройшов підготовку у Великій Британії та нині сам навчає українських військових. Каже, що наші бійці стійкі фізично та психологічно і нічим не поступаються солдатам НАТО. Про підготовку за кордоном, здібності українських військових та про плани після Перемоги Сергій розповів кореспондентам Суспільного Житомир.
Розкажіть про навчання українських військових у Великій Британії , чим воно відрізняється від того, що відбувається в Україні. Адже ви маєте досвід служби в українському війську ще до повномасштабного вторгнення.
Стосовно служби з британськими інструкторами, перше, що я хотів би сказати, то це те, як британці віддаються справі, як їхні інструктори віддають всі свої знання, яких у них дуже багато. Звичайно, з ними їздять і наші інструктори, які вносять свою лепту в навчання українських військових. Тобто, вони підправляють під наші реалії війни, тому що в нас є інструктори з дуже великим досвідом. І поєднуючи це все, звичайно, люди звідти приїжджають дуже підготовленими.
Різниця найперша – це забезпечення і безпека безпосередньо військовослужбовця, який там навчається. Тому що там немає ніякої ракетної загрози, там немає нічого іншого, що може завадити навчанню військовослужбовця. І там логістика, забезпечення, починаючи з того, де люди сплять, закінчуючи тим, як вони працюють на вогневій, на тактичній підготовці, інших дисциплінах, на полігонах або на точках навчання – в них, звичайно, все максимально наближено до реалістичного.
З якими інструкторами ви працювали, з яких країн?
З британцями. Тільки безпосередньо з ними.
Але там ще були інші інструктори, з інших країн?
Звичайно.
Якщо говорити про підготовку і про досвід українських інструкторів і британських – відрізняється, певно? Чи брали щось нове для себе британці?
Перше, про що можу сказати, – це на рахунок гуманітарного права в Британії. З точки зору Женевської конвенції вони дуже педантично до цього ставляться. Звичайно, у наших хлопців є величезний досвід боїв. Можливо, навіть, не всі британські інструктори мають такий досвід, як наші інструктори. Але, поєднуючи знання військовослужбовців НАТО і нашого бойового солдата в одне-єдине, це насправді просто нереальний рейнджер виходить. Тому що у них є стандарти. Ну от, наприклад, мені пояснювали, чим відрізняється солдат НАТО від нашого солдата. Це було в 2015 році. Мені американець каже, от скільки в тебе важить бронежилет? Я кажу, ну, приблизно десять-дванадцять кілограмів. Каже, а в нас – чотири. От із цього починається все, з цього починається солдат НАТО.
Але щодо ефективності цього бронежилета?
Такий самий абсолютно. Тобто, це не секрет, що в нас зараз військовослужбовці вже забезпечені таким самим спорядженням, яке максимально наближене до стандартів НАТО. І ми приїжджаємо звідти навченими так само, як солдати НАТО. Можливо, там десь по часу трохи менше, ніж навчають, наприклад, британського солдата. Але в якостях наш військовослужбовець взагалі не поступається британцям. Навіть самі британські інструктори кажуть, що українці дуже витривалі, вони дуже сильні психологічно і вони навчаються в три-чотири рази швидше, ніж це робить, наприклад, британський солдат.
А чому так?
Ну, певно, що тут гени української нації відіграють дуже велику роль, тому що може в крові у нас таке, що коли стосується нашого дому, нашої Батьківщини – ми вмикаємо якийсь такий тумблер націоналізму, патріотизму. Коли треба захищати свою державу – ми готові на все.
Добре. Про саме навчання. Що саме там відбувалось, ну, звичайно, те, що можна говорити. І от зброя, все відбувалось на британських зразках, чи там є українські?
І те, і інше. Стосовно зброї багато казати не буду, але є і їхня, і наша. Потім базова загальна підготовка у всіх країнах – це вивчають тільки стрілецьку зброю і основні військові дисципліни. Декілька військових дисциплін, починаючи з елементарної внутрішньої служби, як себе поводити як солдату, де наші інструктор допомагають, і закінчуючи тактичною медициною. На дуже високому рівні вони приділяють увагу усім дисциплінам, звідти людина приїжджає, яка готова воювати як в полі, так і в місті. В такому плані. Це якщо багато не казати.
Ваші враження від цього навчання. І ще таке запитання: 2014 рік, коли ви брали участь в АТО...
В кедах і в залізних касках.
Так. І те, що зараз відбувається.
Ну, якщо порівнювати, то забезпечення з моменту 2014 року виросло – наше, навіть, якщо не брати до уваги допомогу держав-країн НАТО, то наше забезпечення виросло, думаю, на тридцять-сорок років. Тому що, якщо в нас тоді не було елементарної їжі, як в добровольчого батальйону, то зараз людина наїдається і не худне у війську. Ну, тобто, ідуть навчання, і при цьому дуже хороше харчування. Це дуже-дуже важливий момент для військових. А стосовно запитання по порівнянню з 2014 роком – ну, звичайно, тоді ми, скажімо так, були виключно на бойовому дусі. Ми не думали взагалі ні про зарплатню, ні про якесь там спорядження, як от нові каски, тоді було просто завдання виконати наказ. І все. ми його виконували. Тобто, зараз набагато все серйозніше, ніж було тоді, набагато все страшніше. Це ні для кого не секрет. Але, думаю, всі цього очікували, що воно мало б статися, просто ніхто не хотів у це вірити. Але через те, що у нас сильна армія, я думаю, чим сильнішою вона буде – тим більша вірогідність миру. Все до цього йде.
Тобто, якщо так говорити, то правду говорять російські пропагандисти, що вони воюють з натівською армією?
Так. (Сміється – ред.). НАТО ще не прийшло, а вже (сміється – ред.)… Хай НАТО до нас вступить, до українського ЗСУ. Українська армія зараз за своєю потужністю, я думаю, найпотужніша в Європі.
Добре. Розкажіть про плани після Перемоги: що ви хочете зробити, що у вас на останній сторіночці блокнота по списку один-два-три?
Ну, я така людина, що я не планую особливо під час війни. Знаєте, планувати щось наперед – це так важко. Але, якщо чесно, після війни хотілось би просто з усією сім'єю зустрітися, усіх далеких родичів просто зібратися разом. І відпочити. Просто відпочити. А далі – зупинятися не можна, тому що треба і далі підтримувати цей стан армії. Поки є бажання, поки є здоров'я – буду служити.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Тільки військовий опір може принести успіх" – журналіст Віталій Портников.
- "Ми вже зараз мусимо думати про контури перемоги" – історик Ярослав Грицак.
- "Маємо пам’ятати ціну майбутньої перемоги", – житомирянин, ветеран АТО Олександр Швецов.
- "Воюватимемо, доки не відвоюємо усі наші землі і людей", – житомирський військовий Захар Маковський.
- "Вражав цинізм нанесення поранень" – лікарі з Радомишля про порятунок людей в перші тижні війни.
- "До останнього нікуди не поїду" – староста округу Брусилівщини Аліна Святнюк про перші дні війни.
- "За добу перекрили всі під’їзні дороги з Білорусі" – Іван Коруд про війну і відновлення Овруччини.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
