Сергій Волинський із Полтави – командир 36-ї окремої бригади морської піхоти – майже два місяці після російського полону перебуває у Туреччині. Там він та чотири інших українських командири мають лишатися до кінця війни. Про першу зустріч із братом після обміну Суспільному розповіла сестра Сергія Волинського Тетяна Харько.
Під час повномасштабної війни Сергій Волинський захищав Україну у Маріуполі. Був одним із оборонців «Азовсталі», звідки військові вийшли 20 травня. Відтоді із братом рідні не мали зв’язку.
«Із того часу по 21 вересня жодного разу у нас не було можливості поспілкуватися. Він жодного разу, навіть повідомлення не мав можливості написати».
Військовий із позивним «Волина» у російському полоні був чотири місяці. У рамках обміну між Україною та Росією його і чотирьох інших командирів 21 вересня відправили у Туреччину, де вони перебуватимуть під особистими гарантіями президента Реджепа Ердогана до завершення війни.
«Коли мені Сергій зателефонував, новини ще ніде не було про те, що він, скажімо так, заходиться в безпеці. І буквально після нашої розмови, я поклала слухавку, і мені почали люди писати повідомлення, вітати мене почали. І я думаю: «Звідки вони знають?». Виходить, одночасно я дізналася про те, що він вже звільнений, від нього, і паралельно всі новини вже були у мережі. І країна, наш народ дізналися разом із нами».
Рідні їздили провідати Сергія на початку жовтня. Вони були разом деякий час і мали змогу поспілкуватися, говорить Тетяна.
«Звільнений із полону – так не можна називати, тому що у них є статус «інтернований до третьої країни». Зустріч була дуже довгоочікуваною, дуже емоційною, я не змогла втримати сліз, коли побачила, руки тремтіли. Я таких емоцій не переживала жодного разу в житті. Це, напевно, був найщасливіший день мого життя».
За словами сестри, нині Сергій почувається нормально. Він, зокрема, читає книжки, відновлює свій психологічний та фізичний стан.
«Вони відрізані від спілкування навіть з рідними у тій кількості, скільки б нам хотілося. Якщо є можливість спілкування, то вона випадає дуже рідко, хотілося б частіше. Ми не можемо телефонувати самостійно, у них немає телефонів і немає можливості вийти в інтернет».
Коли буде наступна зустріч із братом, Тетяна Харько поки не знає. Нині Сергієві Волинському 30. Його сестра старша на 2,5 роки. За її словами, майбутній військовий виріс у Полтаві, мав веселе дитинство та займався спортом.
«Сергій – це поєднання непоєднуваного. З одного боку він був дуже ніжним, чутливим хлопчиком, дуже уважним до дрібниць. А з іншої сторони він був маленьким чоловіком зі сталевим характером. Це у нього проявлялося з дитинства. Я з самого дитинства знала, що Сергій буде якоюсь великою людиною, йому завжди про це казала, що я в нього дуже вірю. Як брат – це мій янгол-охоронець, я йому довіряю більше, ніж собі. Без нього не уявляю взагалі свого життя».
Професію Сергій Волинський обрав після 9-го класу, коли вступив на навчання до Кременчуцького військового ліцею. За словами Тетяни, їхні батько та дідусь також були військовими, тому в родині поважали цей фах.
Окрім інших рідних, чекає вдома Сергія Волинського його син.
«Для Сергія син – це його життя. Коли він бачить свого синочка, то просто розквітає, здається, що окрилюється. Він дуже серйозно ставиться до виховання дитини. Сергія фраза мені дуже подобається: «Коли ти виховуєш свого сина, тоді ти виховуєш свого онука». Тобто якщо говорити про українську націю в цілому, український народ, то ми, сьогоднішні батьки, повинні вкластися в дуже велику роботу, щоб наші українці, наше майбутнє були достойними».
Що відомо
- Сергій Волинський – учасник російсько-української війни та, зокрема, оборони Маріуполя. Має відзнаку "За участь в антитерористичній операції", медаль "За військову службу Україні", орден "За мужність" ІІІ ступеню та орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
- Стінопис із його портретом у Полтаві презентували 9 листопада.
- Місто Маріуполь перебувало в блокаді із початку березня. Бійці "Азову", ЗСУ, нацгвардійці, прикордонники, бійці СБУ, поліцейські та тероборона тримали оборону на підприємстві "Азовсталь", по якому російські окупанти завдавали бомбові удари.
- У травні після трьох місяців оборони Маріуполя командир "Азову" Денис Прокопенко у зверненні повідомив, що наказ вищого військового командування для збереження життів особового складу виконали. Військові вийшли з комбінату, російська армія взяла їх у полон. Українців повертають додому за процедурою обміну. Місто лишається тимчасово окупованим.
