У Борщівському краєзнавчому музеї представили унікальну вишиванку. Це єдиний спомин про боротьбу братів Кормишів, які віддали своє життя за вільну та незалежну Україну.
Про це повідомили на сторінці музею в соцмережі.
Ця сорочка належала Василю Кормишу з села Пищатинці, який народився 1914 року й був членом ОУН.
"Вишила її для підпільника рідна сестра Марія Свєнтах десь у середині 30 років. Саме вона і зберегла її у своїй скрині після смерті брата. У музей сорочку передала внучка пані Марії – Наталя Николин, науковий працівник музею, яка записала цю трагічну історію родинної гілки", – йдеться у повідомленні.
Наталя Николин дослідила, що сім’я Кормишів була однією з активних українських родин у селі.
"Батько Григір володів чудовим голосом та дякував у місцевій церкві. Всі п’ятеро дітей успадкували співочий талант батька, через що у селі до них прикріпилося прізвисько "дячки". Брат Іван загинув на фронті, Михайло помер від тифу. Василеві та Григорію випала доля згинути у боротьбі за незалежність України. Першим поліг Григорій, який був станичним ОУН на псевдо "Зорян". Він загинув в 1946 році у бою з військами МДБ у сусідньому селі Стрілківці. Його тіло більшовики з іншими вбитими повстанцями привезли на упізнання під пищатинську церкву".
Жінка каже, односельці в один голос заперечували, що це хлопці з їхнього села, щоб не наражати родину на небезпеку.
"Тоді тіла вивезли до Борщева. Власник вишиванки Василь загинув у 1949 році. За чиїмсь доносом криївку, що була викопана на сімейному полі поблизу села Юр’ямполя, вистежила група облавників. На вимогу емдебістів здатися та вийти зі схованки, котрийсь з побратимів віджартувався: "Нас Кормиш не пускає".
Науковиця розповіла, щоб ворог не отримав їх живими, повстанці підірвалися гранатою.
"На той час, Василів батько був вже покійним, мати повністю незрячою. Це, напевно, й допомогло їй вберегтися від заслання до Сибіру за підпільну діяльність синів. Сестра Марія була неодноразово допитана органами районного відділу МДБ. За спогадами жінки, одного разу її вивели в поле та погрожували вбити, якщо вона не зізнається, де її брати. Але навіть під страхом смерті вона вперто відповідала, що не знає де вони зараз. Так їй вдалося уникнути покарання".
Читайте також
- Коли вона виходила на подвір’я і співала, то люди в полі переставали працювати