Серед негативних наслідків, до яких призвів карантин, психологи відзначають збільшення кількості звернень щодо домашнього насильства та зростання суїцидальних настроїв серед населення. Почуватися спустошено чи самотньо під час вимушеної самоізоляції — природне явище, проте існують люди, які переживають його важче за інших та потребують особливої допомоги. Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з психологами та дотичними до надання психологічної допомоги волонтерами і дізналися, як вплинув карантин на їхню роботу та що слід робити у разі, якщо ви підозрюєте депресію у близької людини.
Врятувати ветерана
Невдовзі після запровадження карантину на номер юридичного консультанта організації з допомоги учасникам війни на Донбасі Veteran Hub зателефонував колишній військовослужбовець. Він повідомив, що перебуває сам удома і планує вкоротити собі віку, оскільки почувається фізично й емоційно зле, та не бачить сенсу продовжувати життя. Ветеран запитав у консультанта Дениса Боровського, чи може йому допомогти хоч хтось. У відповідь той попросив дозволу дати номер клієнта кейс-менеджеру, на що ветеран погодився.
Кейс-менеджер та колишній військовий медик добровольчого батальйону Влад Зайченко зателефонував ветерану та з'ясував його адресу. Виявилось, що той мешкає у місті неподалік столиці.
Зайченко, згідно з наявним протоколом, надав клієнту стабілізаційну кризову психологічну підтримку та разом із ним склав план дій, у якому першим пунктом було звернення по психіатричну допомогу та негайна шпиталізація. Однак лікарі “швидкої”, які прибули за викликом співробітника Veteran Hub, відмовилися шпиталізувати ветерана, пояснивши, що "це вам - не Київ" та порадивши “просто випити корвалолу”. Протягом тривалого часу менеджер телефоном безуспішно намагався переконати їх змінити рішення та забрати ветерана для шпиталізації. Остаточно відмовившись забирати військового, “швидка” поїхала.
"Від такого ставлення медиків стан ветерана різко погіршився. Заявивши, що “він нікому не потрібний”, клієнт перервав розмову та кинув слухавку. Менеджер продовжував телефонувати ветеранові, паралельно готуючись викликати патрульну поліцію за повідомленням про ймовірну спробу самогубства", - розповів Суспільному речник Veteran Hub Дмитро Дубас.
Зрештою клієнт відповів на дзвінок та дав згоду на допомогу. Він самостійно викликав патрульну поліцію, пояснивши, що йому відмовили у шпиталізації і його стан нестабільний. Патрульні забрали ветерана, доправивши його до чергового лікаря, який, своєю чергою, дав направлення на шпиталізацію до психіатричної лікарні.
За словами Дубаса, такий випадок радше є винятковим. Зазвичай ветерани за першої потреби самостійно звертаються по допомогу й успішно співпрацюють зі спеціалістами, надаючи приклад та прищеплюючи у такий спосіб суспільству культуру звернень до психологів.
Про власний досвід з отримання психологічної допомоги Суспільному розповів Валерій Липинський, який служив у добровольчому батальйоні “Айдар” від початку війни і до літа 2015 року. За час служби він отримав дві контузії, наслідки яких відчув, вже повернувшись до мирного життя та почавши працювати. Після нападів головного болю та втрати свідомості Валерій вирішив звернутися до лікарів, які надали ветеранові третю групу інвалідності. Від того моменту до кінця 2019 року Валерій раз на кілька місяців проходив лікувальні процедури у столичних клініках.
Останній такий курс лікування відбувався у Пущі-Водиці поблизу Києва. За словами Валерія, тут до його проблем поставилися достатньо уважно і ретельно, а замість звичного за такого лікування невропатолога ветеранові приділили увагу психотерапевт та психологиня. Саме вона зрештою порадила йому звернутися у Veteran Hub по допомогу.
Коли за кілька місяців Валерію знову знадобилося пройти курс лікування, він згадав про пораду та прийшов до центру допомоги. Після бесід й обстеження психіатриня діагностувала у ветерана затяжний депресивний розлад та домовилась із ним про регулярні візити до того моменту, поки йому не призначать постійного лікаря. Валерій погодився, бо, за його словами, почувався і справді погано.
Проте призначити постійного спеціаліста через карантин Валерію не встигли, а побачитися зі психіатринею Валерію вдалося лише тричі. За день до впровадження карантинних обмежень вона запросила Валерія на останню зустріч та виписала рецепт на антидепресанти, пояснивши, що їхні зустрічі доведеться припинити, допоки карантин не буде скасовано.
Як пояснює ветеран, наразі єдина допомога, яку він може отримувати — це медикаменти та контрольні дзвінки від лікарки раз на тиждень. Зв'язатися з лікаркою телефоном іноді буває важко через її завантаженість роботою, а консультації, які вдається отримати, стосуються переважно вживання призначених медикаментів. Проте навіть така обмежена терапія має позитивний ефект — ветеран каже, що почав відчувати натхнення та бажання жити. Він переконаний, що за постійного нагляду з боку спеціаліста ефект був би значно виразнішим, тому після завершення карантину планує підійти до лікування більш комплексно.
За словами Валерія, з проблемою отримання допомоги стикнувся не лише він. Навіть ті ветерани, яким призначено постійного лікаря, зараз можуть поспілкуватися з ним лише телефоном або онлайн за допомогою месенджера, що суттєво відрізняється від зустрічі віч-на-віч. У випадку ж, якщо у людини стається глибока психологічна криза, терміни отримання оперативної допомоги перебувають під великим питанням, каже ветеран.
Що радять психологи
Як розповідає психологиня та керівниця напрямку послуг Veteran Hub Тетяна Руденко, останнім часом роботи у менеджерів та психологів організації дещо побільшало. За її словами, через зміну формату роботи під час карантину точно оцінити динаміку зростання звернень вкрай важко, але, за суб'єктивними відчуттями, воно може сягати до 20%. За словами психологині, найважливим є те, що збереглася можливість надавати допомогу людям онлайн.
Коментуючи випадок із порятунком ветерана від суїциду, Тетяна каже, що менеджеру Veteran Hub довелося провести на зв'язку з екс-військовим майже цілий день, виступаючи у ролі медіатора між ветераном, лікарями “швидкої” та поліцією. За словами психологині, після того, як медики запевнили менеджера, що ветеран “виглядає нормально” та поїхали, поліціянти зіграли вирішальну роль у порятунку чоловіка та залишалися з ним до моменту шпиталізації.
“Ми дякуємо патрульній поліції, тому що саме патрульні відвезли ветерана до лікарні. Поліція зробила значно більше, ніж мала б”, — каже Тетяна.
Також психологиня пояснила, яким чином можна виявити у близької людини можливу депресію чи попередити суїцидальні настрої. За її словами, в першу чергу слід звернути увагу на емоційні перепади та часті зміни настрою.
“Слід звернути увагу на складний емоційний стан. Така людина переважно буде спати й зовсім нікуди не виходити, у неї спостерігатиметься високий рівень роздратованості та прояви агресії, або ж, навпаки, сильна апатія”, — радить Тетяна.
При цьому, на її думку, не варто роздмухувати значення кожного маленького симптому — у людини може бути просто поганий настрій, і за день вона цілком може повернутися до нормального стану.
“Іноді наші тривоги про когось більшою мірою можуть бути лише нашими тривогами. У такому разі допомога радше потрібна тій людині, яка переживає, ніж тій, про яку переживають”, — каже Тетяна Руденко.
Якщо ж симптоми протягом тривалого часу не минають, то допомога такій людині має починатися із розмови, розповідає психологиня. При цьому необхідно пам'ятати, що ідея психотерапії базується на її добровільності, тож тиснути й говорити, що “тобі потрібна допомога” не варто. Слід бути обережним, оскільки людина може побачити у таких діях не підтримку, а звинувачення у тому, що її реакції “не такі, як потрібно”. У цьому разі спроба допомогти викличе у неї супротив та намагання захиститися.
“У першу чергу, слід емпатично й без засудження спитати, що тебе турбує і чим я можу допомогти”, — каже Тетяна.
У разі, якщо ви сильно переживаєте через стан близької людини, але вона не йде на контакт, можна звернутися до спеціаліста, описати проблему та спитати пораду, як слід вчинити у цій ситуації. Іноді причиною пригнічення можуть виявитись цілком матеріальні речі, й у цьому випадку розв'язувати проблему буває значно простіше. Крім того, ускладнити психологічний стан може й просте зростання кількості часу, які люди проводять разом під час карантину. У такому разі варто спробувати домовитись, як ви житимете в одному просторі.
У випадку ж, якщо ви маєте справу з екс-віськовослужбовцем та підозрюєте у нього депресію чи суїцидальні думки, Тетяна Руденко радить звертатися по допомогу до Veteran Hub ( [email protected] або за телефоном 067 348 2867).
За її словами, випадок з ветераном є прямим наслідком спричиненого карантинними обмеженнями зростання частоти кризових станів. Проте до ізоляції чутливі не лише ветерани — певні проблеми можуть спостерігатися у всіх без винятку категорій населення.
Як розповіла Суспільному директорка департаменту національних гарячих ліній громадської організації "Ла Страда-Україна" Альона Кривуляк, більшість дзвінків, які отримують спеціалісти організації, надходять на національну дитячу гарячу лінію. Особливо виразним це стало в умовах карантину, оскільки підлітки цілодобово перебувають вдома, а рутина й конфлікти у родинах періодично виливаються в те, що вони частіше замислюються про суїцид.
"Що стосується дорослого населення, це менша кількість звернень, які стосуються суїциду, але вони все одно є. Ми приймаємо 1-2 звернення кожного дня від дорослих, а що стосується підлітків, то в нас кожне п’яте звернення стосується або думок про вчинення суїциду, або бажання нашкодити собі, так званого, self-harm. Це можуть бути порізи власного тіла. Таким чином вони свій душевний біль замінюють на фізичний", — розповідає Альона.
Серед основних причин появи такого стану Кривуляк називає:
- Різкі зміни настрою та емоцій. "Наприклад, до певного моменту людина була більш активна, весела, постійно жартувала, була душею компанії, а в один момент різко змінилася до невпізнаваності. Вона стала більш замкненою, почала зосереджуватися в собі, стала менш комунікабельною", - каже Альона.
- Витоки бажання скоїти самогубство. Якщо, не в умовах карантину, а у звичайний час дитина говорить банальні фрази "я не хочу ходити в школу", "переведи мене до іншої школи", "я ненавиджу своїх однокласників", "я ненавиджу своїх вчителів", це може бути показником кризової ситуації, на яку варто звернути увагу.
- Порізи на тілі, причому не тільки в підлітків, а й у молодих людей до 25 років. На сьогодні self-harm дійсно є величезною проблемою, але це нормально, якщо ви попросите показати свою дитину руки чи ноги.
- У дорослої людини можуть бути проблеми на роботі, які викликають певні думки. Маркерами таких думок можуть бути фрази "Я хочу змінити роботу", "я відчуваю, що мене не цінують", "я розумію, що викладаюся по максимуму на роботі, але моя заробітна плата не дотягує до вкладених зусиль, які я витрачаю на роботі, а мені, наприклад, потрібно годувати сім’ю".
- Індикатором важкого психологічного стану так само є слова ненависті. Наприклад, "я ненавиджу цю людину", "я ненавиджу себе", "я ненавиджу своє життя", "я не розумію для чого я живу", "у мене немає цілі". Особливо, якщо ці слова та фрази людина раніше не вживала.
Аби попередити думки про суїцид Альона Кривуляк радить діяти наступним чином:
- Кризові моменти варто проговорювати в сім’ї. Оскільки зараз ми проводимо ближче часу разом, карантин насправді є не тільки джерелом різноманітних проблем, сварок, конфліктів, але й можливістю стати ближче один до одного у родині.
- Варто більше спілкуватися на особисті теми, розмовляти "по душах". Оскільки до карантину на це у нас могло не вистачати часу, ми завжди відкладали сімейні розмови у далекий ящик.
- Якщо ви помітили у людини self-harm, треба обов’язково це проговорити, але при цьому розуміти, що це вже трапилося і з цим треба працювати далі. При цьому необхідно не кричати на дитину, а намагатися зрозуміти причини того, що вона заподіяла.
- Якщо близька людина у розмові знаходиться в стані істерики, плаче, кричить, найголовніше – не робити те ж саме у відповідь. Не можна говорити, що ти "неадекватний/а" чи "нормальні люди так не поводяться". Кожен з нас переживає ситуації по-своєму, хтось через замкнутість, а хтось — через істерики.
- Якщо людина говорить "я ненавиджу тебе", "не лізь до мене зі своїми серйозними розмовами" чи "я не хочу, щоб ти чіплявся до мене", не слід нав'язувати їй цю розмову. Але варто обов’язково сказати, що ви готові вислухати людину в будь-який момент, незалежно від часу доби, навіть, якщо це буде вночі.
За словами Альони Кривуляк, тактика розмови з людьми різного віку має відрізнятися. У діалозі з дітьми варто робити акцент на мріях, аби показати переваги життя: побачити світ, побудувати кар’єру. У розмові з дорослими ж найкраще згадувати людей, яких вони найбільше люблять та які зможуть утримати їх в цьому житті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тернополянин, який повернувся з-за кордону і перебував на обсервації, наклав на себе руки
