Під обстріли та просто неба — так черкащани на фронті відзначають одразу три свята: День захисника, День українського козацтва та Покрови Пресвятої Богородиці. Не втрачають оптимізму та святкують навіть у найгарячіших точках.
Поки побратими на позиції, 30-річний розвідник Дмитро готує особливу вечерю. За його словами, тут тиша буває вкрай рідко. Зазвичай гамірно: обстріли не вщухають. Рятуються бійці від негативних думок спортом, спілкуванням з рідними та смаколиками.
"Сьогодні у нас буде святкова вечеря. Що готую? М’ясо! На кістці. Буває так нагнітає все, але боремося, якось розвантажуємося. Спорт допомагає, спілкування з рідними".
Дмитро на війні з першого дня повномасштабного вторгнення. Пішов, бо не зміг інакше:
"Це ж моя земля, моя країна. Тим паче, що все почалося так швидко у Києві, а я якраз перебував там. Моя сім’я мене підтримує. А я її захищаю. Я не хочу, щоб окупант якимось чином, хоч на милю був близько до моєї сім’ї".
Згадавши сім’ю, Діма приніс один із сотень листів привезених волонтерами. Випадково серед них впізнав по почерку листа від своєї ж мами.
"Молимося, віримо, чекаємо на вас! Дякуємо всім вам за можливість жити, працювати!".
Військовий перечитує його регулярно: він додає сил.
Командир штурмового підрозділу Олександр на Покрову святкує другий день народження – віддає на ремонт авто, яке врятувало його під час обстрілу. Побратими дві доби Сашка вважали загиблим. Від ворога він виїхав на розстріляному автомобілі без колеса. Та із жагою жити. Олександр на війні також із першого дня. Пішов сам, мотивація була одна:
"У мене син є, діти ростуть. Образливо за країну. Треба постояти за нормальне життя, поборотися, бо є за що".
А поки хлопці боронять фронт, вдома на них дуже чекають.
"Синочок, привіт! Як справи? Все, відпочивай, зайчику, давай. Цьом-цьом. Він змінився щойно — добу був на чергуванні. То, слава Богу, відповів. Все добре", пояснила мама розвідника Дмитра — пані Олена. Чути сина вкрай рідко, проте чути – це вже щастя.
"Наші розмови — це так швидко, коротко. Він постійно то на чергуванні, то не може говорити. То немає зв’язку. Чекаю, просто чекаю".
Чекати бодай звісточки та майже не спати. У такому режимі живе пані Олена вже восьмий місяць. Її життя розділилося на до та після, як тільки син пішов на війну.
"Він у мене один син, звичайно, я турбуюся за нього, я його люблю. Але, з іншого боку, коли почалося це все, то я поставилася до цього, як будь-яка нормальна жінка, яка розуміє, що нашу країну треба боронити і моя дитина – це воїн, він повинен".
Утім, майже вісім місяців як пані Олена не лише мама військового, а й волонтерка. Вона разом із іншими мамами, рятує тварин з гарячих точок, допомагає військовим провізією та ні дня не сидить на місці. Й у Покрову, поки її Діма на лінії зіткнення, ділиться тим, у що свято вірить.
"Ми всі дуже втомилися, але ми всі радіємо, що наші хлопці перемагають. Я свято вірю, що незабаром ми будемо святкувати з вами цю святу перемогу. І наші діти повернуться".
Повернутися та обійняти маму обіцяє й сам Діма. Й передає привіт рідним Черкасам і тим, хто зараз кує цю перемогу.
"Хлопці та дівчата, я з вами! Ми — сила! Якщо разом, ми переможемо обов’язково. Ворог буде покараний. Черкаси – сила! Черкасам подяка! Ми найкращі, тримаємося разом".
Тримати стрій та ні дня не сумніватися у майбутній перемозі просить й побратим Дмитра – Олександр:
"Поважайте країну, поважайте військових, любіть свою країну, батьків, сім’ю. Будьте мужніми, тримайтеся. Ми переможемо!".
Повне відео
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
Читайте також
- "Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини розповіла про визволення з російського полону
- "Слава Збройним Силам України!" — у Черкасах погасили нову серію марок
- У війни жіноче обличчя: у Черкасах тероборона презентувала виставку світлин
