Столичний гурт "Квіткіс" – новачки української незалежної сцени. Вони називають себе панками та оспівують прості радощі життя. Нещодавно музиканти видали другу за три роки студійну платівку "Всяка Музяка" (і це не враховуючи EP і мініальбоми). Туди увійшла й пісня "Привиди", яка стала саундтреком української воєнної весни.
Що змінилося в житті та творчості "Квіткіс" від початку повномасштабного вторгнення і як вони розуміють справжню "незалежність" – про це музиканти розповіли Ксенії Івась в ефірі шоу "Вікенд Нової Музики" на Радіо Промінь.
У нас в гостях учасники гурту "Квіткіс" Діма Войналович і Віталік Капранов. Хлопці, після того, як ваш альбом з’явився на стрімінгах, ваші обличчя з’явилися на обкладинці інді-плейлиста на Spotify.
Діма: Це було дуже приємно і несподівано. Ким ми себе не позиціонували – так це інді-артистами.
А що для вас таке – інді-артисти?
Діма: Це щось вдумливе, самодосліджуване. Ми трошки інше робимо. У нас тусня відбувається – що в музиці, що на концертах. Це не зовсім інді.
Насправді інді – це музика, яка є незалежною від лейблів. Ви свою музику видаєте на лейблі?
Віталій: Ні.
Так ви інді-музиканти!
Діма: У мене інді асоціюється з чимось більш спокійним. А ми неспокійні. Ми психопати.
А яка концепція вашого альбому "Всяка музяка"?
Віталій: О, концепція! У першому альбомі концепція була така – спочатку чувак бігає за чувіхою. Потім добивається її, мутить з нею. Потім вона його кидає і він страждає.
У другому альбомі, в принципі, така сама ситуація, але більш позитивна. Головний ліричний герой "Всякої Музяки" – старшокласник. Літом він тусить, гуляє. Потім йде у випускний клас і добивається своєї однокласниці, за якою бігав з сьомого класу. Є хеппі-енд у цьому альбомі. Приторний, як в американських ромкомах з високими рейтингами.
З ким ви створювали цей альбом?
Діма: Абсолютно всі треки ми робили з Костею Шелудьком. У нього є свій гурт "Ульмо Три". Він чьотко відчуває, що ми хочемо передати, і повністю ретранслює наші забаганки. Усі сингли, починаючи з нашого першого альбому, робить Костя.
Деякі артисти вважають, що зараз не на часі випускати пісні не про війну. Коли ви відчули, що можна вже випускати більш розважальні пісні?
Діма: Усі треки з цього альбому були написані у 2021 році. Ми хочемо підбадьорити усіх у ці нелегкі часи.
Якщо послухати альбом, складається враження, що ваш головний персонаж – панк, псих, але лірик. Забагато сексу в альбомі. Яким для вас є цей альбом?
Віталій: Наприклад, пісня "Патібас". Це ж лірична пісня. Ідеш ти додому, день фіговий, а ти бачиш, як повз їде патібас. Я це переживав, думаю, Діма це переживав – це потужне відчуття, яке ми спробували передати.
Діма: Це універсальна пісня. Може, хтось із заводу їде стомлений, а повз той самий патібас. Це пісня для всіх.
А секс і кохання для вас одне й те саме?
Діма: Одне без одного, певно, не може існувати.
Віталій: Можуть. Я перевіряв. Але важливо, щоб між людьми були хоч якісь відносини. Сексом дружбу не зіпсуєш насправді.
Діма: Може бути ще, як у Положинського, – моральний секс.
А по життю ви циніки чи лірики?
Діма: А є ще якісь варіанти? Хоча я, напевно, себе віднесу до циніків. Іноді дивишся на людей – сильно не хочеться емоційно вдаватися, і ти над цим смієшся. Думаєш – Джокер був правий. Але я не звик ділити все на дві категорії. Життя більш багатогранне.
Віталій: Одне одному не заважає. Можна бути і циніком, і ліриком одночасно.
Ви почали створювати музику у 2020-му ?
Діма: Так, у розпал коронавірусу.
А чим ви ще займаєтесь по життю?
Діма: Я журналіст, працюю менеджером.
Віталій: Я працював на одному з телеканалів, поки він не закрився. Ще трохи діджею. А зараз шукаю нову роботу.
Діма: Отак живуть панки в Україні. Назвався панком – живи хрєново.
Віталій: Насправді це трушна штука. Насправді справжні панки працювали на заводах. Дивно, що усі думають, що панки ліниві.
Ми послухали щойно пісню "Ранок суботи". Ваші суботні ранки після початку повномасштабного вторгнення дуже змінилися?
Віталій: Перші два тижні було важкувато. Потім звик. Уже і ракети на головою не такі страшні. Ну прилетить – значить, така моя доля. Я весь час був у Києві. Працював у волонтерському центрі "Солом`янські котики".
Діма: Так, на початку війни все було як один страшний день. Зараз, дякуючи ЗСУ, якось все повертається у звичний ритм. Можна і каву попити в кав’ярні, і футбольчик побігати.
Що ви почали цінувати, а що ігнорувати?
Віталій: Коли почалася війна, я закінчував читати першу книгу Карлоса Кастанеди. Мені такі сни снилися – страшно розповідати. Але коли ти починаєш розуміти всю ту філософію, яка передається через мексиканський шаманізм, ти розумієш, що в багатьох релігіях одне й те саме. Може, так і потрібно жити? Весь світ – то глобальна вигадка, нас всіх придумали, тому чого ми аж так усі переживаємо? Навіть Марк Аврелій казав – ми всі помремо, яка різниця, коли? Жити треба, звертаючи на це увагу. З розумінням того, що завтра ти можеш просто не прокинутися.
Діма: У мене все прозаїчніше. Я абсолютно змінив ставлення до шмоток і до хавчика. Це відкинулося само собою.
Редакторки текстової версії: Світлана Берестовська і Міла Кравчук.
Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
