Місяць у полтавському ліцеї працює вчителька з Харківщини Ольга Царук. Викладає англійську, німецьку мови та зарубіжну літературу. До Полтави жінка з родиною приїхала у перший день повномасштабної війни. До Дня працівника освіти, який відзначають у першу неділю жовтня, Ольга Царук розповіла свою історію Суспільному.
Ольга Царук прийшла до п’ятикласників полтавського ліцею на урок англійської мови. У ліцеї Ольга Царук працює з 1 вересня. До цього була учителькою у місцевій школі селища Донець Ізюмського району на Харківщині.
"До кінця навчального року я викладала у себе, у своєму селищі. Було дуже важко, коли ти ведеш урок і чуєш там вибухи, коли діти тобі розказують якісь свої історії. Наприклад, у них були проблеми із постачанням продукції. Це було важко, тому що оце почуття вини, яке у багатьох було, було і в мене. Те, що я живу в комфортних умовах, а діти мої там. У мене був якраз випускний клас. І з 25 людей 20 залишилося там", — каже учителька Ольга Царук.
До Полтави Ольга з родиною приїхала 24 лютого.
Мене розбудив дзвінок мого чоловіка. На цей час, на день війни, він був у Полтаві. Він сказав, що розпочалася війна, тому, щоб я збирала речі і незабаром він приїде, забере мене. Буквально за дві години я вже була готова. Ми поїхали в об’їзд, тому що вже на той момент була інформація, що дорога на Харків була небезпечна і те, що там уже була техніка російська. Ми їхали приблизно шість годин полями, об’їзними шляхами.
У полтавському ліцеї Ольга викладає англійську, німецьку мови та зарубіжну літературу.
Дуже мені допоміг тренінг «Як подолати самому учителю стрес та подолати стрес у дітей післявоєнний». Переглядається сама структура уроку, як ти повинен розпочати цей урок. Завжди з позитиву, завжди маєш поцікавитись, як у дітей настрій. Коли ти починаєш навчання, ти реагуєш на настрій дітей. Бачиш, наприклад, що вони почали позіхати, їм стало сумно, значить, ти змінюєш вид роботи. Тут нам треба зробити розминку.
До нового місця роботи Ольга Царук вже адаптувалася і вирішила залишитися із сім’єю у Полтаві.
Дійсно я себе дуже гарно, комфортно почуваю, інколи здається, що я тут працюю вже довго. Не відчуваю себе ні чужою, ні зайвою. Підтримують мене в колективі. Гарне ставлення. І діти мої тут навчаються також. Ми вже вирішили оселитися тут, будемо жити і працювати в Полтаві. Ми планували переїхати в Полтаву і до війни. А війна просто поставила крапку.
Читайте також:
У Полтаві відкрили кав’ярню, яка через війну припинила роботу у Харкові
