Позбутися пам’ятки радянської ідеології чи зберегти монумент як історичний спадок? Про це дискутували у програмі Українського радіо “Чернігівської хвилі”. Наводимо ключові аргументи.
Технічний спеціаліст чернігівської транспортної компанії Микита Вікторов каже, що з початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну ми бачимо, як змінилося ставлення і в нашій державі, і в Європі до монументів часів ІІ Світової війни – вони сприймаються вже більше як монументи окупаційних режимів. Стосовно монументу біля підніжжя Болдиної гори, то після декомунізації, говорить Вікторов, після демонтажу барельєфів, що були присвячені жовтневому перевороту, він має досить непрезентабельний вигляд.
Представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Горобець вважає, що питання назріває, і вже є про що поговорити.
«Справа в тому, що це пам’ятка імперської спадщини. Можна сказати, що ми добре вже орієнтуємося щодо декомунізації, але вже починається наступний етап, який ми називаємо деколонізація. От це, власно, і є позбуванням імперської спадщини».
За словами Сергія Горобця, такий набір персонажів цілком міг бути нормальним для 1986 року, коли цей пам’ятник відкривали. Нині ж, вважає історик, в ідеалі його якщо й не знести, то хоча б видозмінити. Це було б на часі, адже все більше стає очевидною невідповідність того, що ми бачимо на постаменті нашим реаліям. Молоді покоління, школярі все більше будуть ставити запитань, щодо того, «що це таке і хто тут стоїть».
Історик та ліцензований гід Володимир Пилипенко каже, насправді йдеться про деколонізацію і боротьбу із імперським спадком.
«Але тут є охоронний статус, потрібна купа дозволів… Люди, які говорять, що все можна вирішити за допомогою вантажівки або підйомного крану, скоріш за все, не мали в житті контакту із юридичною сферою цієї справи. Тут дуже складне питання. На мій погляд, тут треба розкласти на кілька складових: ідеологічну доцільність, або, навіть, потребу і юридичний бік».
З його слів, увесь комплекс (не тільки пам’ятник): барельєф, монумент, сходи, стела, могила і вічний вогонь – все є одним пам’ятником, зареєстрований як одна одиниця і має охоронний статус.
«От тут ми стикаємося із питанням охоронного статусу: чи можна щось робити, як в списки охоронних об’єктів вводити і виводити. І це дуже неприємний прецедент, адже якщо щось виводити зі списку охоронних пам’яток архітектури, то це означає, що вивести можна що завгодно. Але те, що до цього пам’ятника дуже багато питань – погоджуюсь».
Пилипенко говорить, що чим молодше слухачі і глядачі приходять до монументу – туристи, екскурсанти, – тим більше питань у них виникає щодо монументу. Цікаві емоції він викликає у іноземців: вони такої архітектури не бачили, тому для них це дивина.
«Чи може місто, в такому випадку, заробляти на туристах, адже у них такого немає? Може, але не на всьому треба заробляти. Є речі, на яких не можна і не варто заробляти».
Проте, демонтаж подібних споруджень – не легка справа юридично і бюрократично.
Навіть, якщо це спадщина «совка», говорить Пилипенко. Він вважає, що має бути порядок в тому, що ми робимо, тому що інакше можна зносити що завгодно і перебудовувати що завгодно.
«Комусь не сподобається не автентична не давньоруська дзвіниця Спаського собору (також пам’ятка архітектури), і він запропонує пригнати бульдозер і зняти її», – каже історик.
Начальник управління культури та туризму чернігівської міської ради Олександр Шевчук каже, весь цей комплекс знаходиться на балансі міської ради, проте, питання демонтажу подібних пам’яток – справа складна.
Можна сісти і скласти будь-який список будь-яких пам’яток, але має бути якась аргументація і протокол затвердження певною комісією.
Шевчук каже, це – його антитеза, тому що в культурному історичному просторі треба дуже багато думати і робити відкритих дискусій із фахівцями і громадою, щоб врахувати різні думки.
