"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

На хуторі Бескид, що розташований неподалік села Копанки Калуського району Івано-Франківської області, проживають приблизно 30 сімей лемків, яких відповідно до угоди між польською та радянською владами депортували з Польщі у 1946 році. Тут живуть як діти й внуки насильно виселених із території Закерзоння Публіцистична назва для означення пасма крайньо західних українських етнічних територій, розташованих на захід від сучасного польсько-українського кордону, що за підсумками Другої світової війни увійшли до складу Польщі. До неї входять етнографічні регіони Лемківщина, Західна Бойківщина, Надсяння, Любачівщина, Холмщина, Підляшшяукраїнців, так і ті, хто ще пам'ятає гуркіт "евакуаційних" товарняків.

Кореспонденти Суспільного відвідали хутір, щоб зібрати спогади мешканців про депортацію, а також розповісти, як бескидяни та їхні родичі, які стали жертвами одного з наймасштабніших етноцидів XX століття, бережуть пам'ять про рідні землі.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

До 2006 року хутір Бескид мав назву Пняки. Його перейменували за ініціативи Тараса Бунги — сина депортованих у 1946 році лемків Дмитра й Олени. Бескид — бо саме у карпатських Бескидах розташовані етнічні землі Лемківщини або Лемковини.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

До хутора веде польова дорога, на яку треба звернути з головної за вказівником. Проїжджаємо кількасот метрів і звіддаля вже видніються обриси хат, дерев'яний хрест, пам'ятник і між ними, але трохи ближче до поля, — три стяги на високих флагштоках: блакитний (прапор Світової федерації українських лемківських об'єднань) червоно-чорний і синьо-жовтий.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

За пам'ятником — капличка, далі — почекальня і зелений борд: "Вітаємо на хуторі Бескид".

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Більшість будинків розміщені уздовж головної вулиці Михайла Грушевського, але є декілька, що стоять трохи лівіше від її початку. В одному з таких і живе Тарас Бунга. Чоловікові — 57. Його батьків виселили із села Ветлина Ліського повіту.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Тарас Бунга. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

"Одні кажуть, що ми — лемки, другі — бойки. А взагалі наша територія, звідки ми депортовані, це — або Західна Бойківщина, або Східна Лемківщина. І, можливо, немає помилки, що нас називають так чи так. Але найбільш правильне, що ми є депортовані. Бо тут були люди, яких вислали в Сибір і повернули назад. А нас депортували назавжди", — каже Тарас.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Праворуч на фото — батько Тараса Бунги Дмитро. Фото: Тарас Бунга

У Бескиді мешкають сім'ї депортованих з районів Лісько (зокрема, сіл Береги Горішні, Струбовиська, Присліп, Устрики Дольні) та Сянок.

"У 1946 році прийшла чорна хмара на Лемківщину. Людей насильно депортували в Україну. Польська Армія Крайова і російські енкаведисти "під автоматами" вантажили їх у товарняки й перевозили сюди", — розповідає Тарас Бунга.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Ліворуч на фото — бабуся Тараса Бунги тримає на руках його маленьку маму Олену. Фото: Тарас Бунга

Люди встигали взяти із собою лише найнеобхідніші речі. Тих, хто намагався повернутися, били, а іноді вбивали. На "митницях" у Дрогобичі, люди заповнювали евакуаційний лист, де вказували, скільки мали майна.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Оригінал евакуаційного листа. Фото: Тарас Бунга

"Якщо ти писав правду, то тебе відразу поселяли у другий вагон і виселяли на Сибір як куркуля. Тому люди передавали одне одному, щоб писали, що "ми не маємо нічого". І хто не має нічого, оселялися у Львівській, Тернопільській, Станіславській областях", — говорить Тарас Бунга.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Оригінал евакуаційного листа з архіву сім'ї Тараса Бунги (інший бік). Фото: Тарас Бунга

Поки розмовляємо на узбіччі ґрунтової дороги, повз проїжджає трактор. Його водій Мирослав Кулибанич — також син депортованих. З розповідей батьків чоловік переказує: "Коли їх вигнали, то відразу палили все. Вони йшли дорогою, а позаду них уже все горіло, всі села горіли. Хто десь тікав, то вони розстрілювали. Словом, знущалися. То вже було знущання".

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Син депортованих лемків Мирослав Кулибанич. За його ініціативи та його коштом у Бескиді спорудили капличку. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

На виселених із Польщі українців на хуторі чекало чисте поле, каже Тарас Бунга.

"Будівельних матеріалів не було. Я пам'ятаю, дідо казав, що як знаходив якийсь металевий дріт, то робив собі цвяхи, і так будувалися", — розповідає чоловік.

Рушаємо вулицею Грушевського.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Цегляні хати, які бачимо зараз, люди будували у 60-70-х роках на зміну тимчасовим зимівникам, адже тоді стало остаточно зрозуміло, що додому вже ніхто повернутися не зможе. Ці будівлі зводили без додавання автентичного лемківського колориту (продовгуватості чи високого даху), говорить Тарас Бунга.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Тарас Бунга біля хати, в якій жили люди, депортовані із села, що сусідило з рідним селом автора музики до Гімну України Михайла Вербицького. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Підходимо до старої дерев'яної хати. Зелена фарба на стінах ще тримається. Паркан заіржавів, подвір'я заросло бур'яном, хоча видно, що тут час від часу прокошують.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

"Ця хата побудована у 60-х роках. У ній провела дитинство моя мама. Зараз тут ніхто не живе. Мама була з 1941 року, померла рік тому. Крім неї, в сім'ї були три сестри й троє братів. Один помер дорогою, коли депортація була у 1946 році", — розповідає Тарас Бунга.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Праворуч на фото — Олена Бунга тримає на колінах маленького Тараса (хлопчик у сірому костюмі). Фото: Тарас Бунга

Ідемо вулицею далі. Зустрічаємо кума Тараса Івана Якимечка. Він також ділиться спогадами своїх батьків.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Іван Якимечко. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

"Мама мала десь 12 років тоді, коли поляки їх виганяли. Дід-небіжчик розказував, що лісами тікали, вдень ніде не їздили, тільки вночі. В лісі переховувалися і так добиралися сюди", — пригадує Іван.

Син чоловіка Андрій вже шість років захищає Україну на передовій у складі 80 десантно-штурмової бригади. Загалом четверо бескидян воюють на передовій — ще кум, похресник і брат Тараса Бунги.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Тарас Бунга зустрічає брата Дмитра, який на три дні повернувся з передової. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Накрапає дощ. Прощаємося з Іваном Якимечком, проходимо ще декілька метрів — до хати Марії Кецман. Жінці було два роки, коли її разом із сім'єю депортували із села Ветлина.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Марія Кецман. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

"Мій тато, поки ще жив, то я не раз питала: "Тату, а ви б хотіли вернутися?" Бо в нас завжди казали, що додому. Не казали, що "я їду в Польщу" "я їду додому". Адже вони там з покоління у покоління жили. А тато відказує: "Якби мене пустили, я б в одних кальсонах ішов додому", — розповідає Марія Кецман.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
На фото — батько Марії Кецман Дмитро. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Після виселення усім людям обіцяли відшкодувати втрачене майно. Утім, говорить Марія, жодної допомоги вона досі не отримала.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Копія евакуаційного листа з архіву Тараса Бунги. Фото: Тарас Бунга

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Копія евакуаційного листа з архіву Тараса Бунги (інший бік). Фото: Тарас Бунга

"Кілька років тому писали якось і в газеті, що нам виплачуватимуть, бо ми всі маємо "евакуаційні листи". Там вказано, скільки наші батьки мали поля, ораної землі. Мій тато мав 40 гектарів ораної землі, 8 гектарів — лісу. Але ніхто нам нічого не дає. Та дякуємо Богу, що ми й так ще живемо непогано. Лиш би Бог допоміг тих мос**лів вигнати", — каже Марія Кецман.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Вона показує альбом зі світлинами, на яких — її рідні.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Жінка 30 років співала у церковному хорі. Для нас виконала два куплети лемківської пісні "Як я си заспівам". На ній прощаємося, вертаємося на дорогу і прямуємо в гості до Тараса Бунги.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Внизу на стіні фундаменту будинку Тараса викарбувані "1946 рік" і "Ветлина". Є також прикріплена підкова. Він нахиляється, щоб торкнутися до неї, і каже: "Я привіз цю підкову з Ветлина. Ми там випадково її знайшли. Пам'ятка про наші терени. Для мене це — безцінна річ".

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Заходимо до хати. На дивані в коридорі сидить і збиває молоко на масло теща Тараса — 99-річна Марія Родзінська. Вона — корінна жителька Копанок і ще пам'ятає, як у 1946 місцеві приймали депортованих лемків.

"Їм давали одяг, їду, бо вони не мали що їсти. Що мали, що могли, то тим з ними ділилися", — згадує Марія Родзінська.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
99-річна теща Тараса Бунги Марія Родзінська. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Звертаємо ліворуч у ще один невеличкий коридорчик. Ідемо в самий кінець. Зліва на стіні висить велика мапа.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

"Ця — як пам'ять про наші терени. Хто має бажання знати своє коріння, будь ласка, знаходить своє село і за нею може відвідати. Якщо Інтернету не має, звісно", — розповідає Тарас, вказуючи на село Ветлина.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

У кімнаті, двері якої — навпроти мапи, на столі лежать три томи "Книги пам'яті Лемківщини 1944-1946". В них — 143 601 ім'я депортованих лемків та 33 522 лемківські родини.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Тарас розгортає перший том і знаходить ім'я своєї матері Олени.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Опісля пригадує подорож на рідні землі у Польщі.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Бескидяни встановлюють хрест у селі Ветлина на місці, де зруйнували церкву. Фото: Тарас Бунга

"У 2008 році у Ветлині ми поставили хрест пам'яті на місці, де була зруйнована церква. І там відбулося богослужіння вперше за 60 років. Освячували хрест, люди плакали. А зараз треба, щоб молоді їхали, щоб підтримували порядок", — розповідає чоловік.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Тарас Бунга

Нащадки виселених з Польщі українців не лише так бережуть пам'ять про своїх рідних для наступних поколінь. У 2021 році за ініціативи Тараса Бунги до 70-річчя депортації на хуторі спорудили й встановили пам'ятник — той, який ми побачили звіддаля ще на польовій дорозі.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Повертаємося до нього ще раз. Тарас запалює свічку, пригадує, як 11 років тому на цьому полі лемки відзначали 60 років депортації.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Кадри документальної хроніки про відзначення на хуторі Бескид 60 роковин депортації, 2006 рік. З архіву Тараса Бунги. Фото: Тарас Бунга

Тоді запалили першу на Калущині лемківську ватру.

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
Кадри документальної хроніки про відзначення на хуторі Бескид 60 роковин депортації, 2006 рік. Варту запалював Мирослав Кулибанич (на коні). З архіву Тараса Бунги. Фото: Тарас Бунга

"А потім пройшли роки, ми казали, що будемо повторювати. Але у 2014 році почалася війна, і якось було не до ватри, — продовжує Тарас Бунга. — Потім, я собі так подумав, вже на честь 75 роковин депортації поставити пам'ятний знак не тим людям, яких депортували, а для нащадків — щоб пам'ятали, хто тут жив і як усе було".

"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
"Депортовані назавжди". Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті. Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Як розповів у коментарі Суспільному доцент кафедри українознавства та філософії Івано-Франківського національного медичного університету, дослідник теми депортації українців з Польщі у 1944-1951 роках, згідно з першими підрахунками, які проводили в 1946 році, на Прикарпаття із Закерзоння насильно виселили майже 3 400 сімей.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

На початок