Режисер фільму «Мої думки тихі» Антоніо Лукіч дав інтерв'ю Віктору Дяченку в ефірі програми "Культура на часі" на каналі Суспільне Культура про участь у 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. Наводимо фрагмент інтерв'ю.
Дебют стрічки відбувся. Якою була реакція спільноти на фотосесію з антивоєнними плакатами? Тому що саме ці кадри облетіли зараз українські ЗМІ так точно.
По-перше, ми були дуже раді, що нам дали змогу висловитися, і в цьому такому перфомансі ми мали на меті привернути увагу саме до руйнації сімей. Тобто руїни, що лишає війна, не тільки фізичні, а й сімейні. І оскільки це якоюсь мірою продовжувало тему нашого фільму, то журналісти це підхопили. І нам здається, що ми, в принципі, з цією роботою впоралися.
Загалом, якщо брати світову кіноспільноту, наскільки зараз відчувається підтримка? Наскільки гостро стоїть українське питання, і що найголовніше, з розумінням?
Підтримка України як народу, нації, країни дуже-дуже велика. Але я, мабуть, обмовлюсь, що мені б хотілося, щоб наше кіно відзначали саме за його якості, за те, яке воно хороше, а не за те, що ми якоюсь мірою жертви війни. Тобто щоб це не було через жалість. Але ми впевнилися, попри те, що показ був досить привітний, і люди реагували добре і навіть аплодували в кінці доволі довго, нам здається, що все ж таки ми зробили фільм для нашого глядача і ми цьому дуже раді з близнюками з Амілем та Рамілем, і дуже чекаємо на момент, коли можна буде фільм продемонструвати саме землякам, українцям.
Загалом якщо говорити про реакцію колег, чи був якийсь зворотний зв'язок?
Близнюки кажуть, що після Atlas Weekend їх не відпускають на три години десь, фоткаються з ними. А під час фестивалю з ними фоткаються максимум три-п'ять разів. Тобто це досить різне сприйняття.
Цього разу так вийшло, що фільм сподобався більше навіть критикам, адже про нього написали всі найважливіші медіа [...] і, мабуть, трішки менше сподобався публіці. Я поки не можу судити. І прем'єра на такому важливому фестивалі офіціозному, в костюмах, це все було дуже незручно. Це як весілля на максималках. Це просто монтаж дуже крінжових сцен поспіль. І в нас, всієї нашої групи, було дуже сюрреалістичне враження від цього процесу, адже подумки ми всі вдома, і дуже важко відволікатися, і відчуваєш себе реально сюрреалістично. Як так, ці два світи існують один з одним поряд.
Повне інтерв'ю Антоніо Лукіча про прем'єру "Люксембург, Люксембург" у Венеції дивіться за посиланням.
Фільм "Люксембург, Люксембург" змагався за нагороду в конкурсній програмі "Горизонти". Він розповідає про братів-близнюків, що намагаються дати раду власному життю, в якому раптово з’являється давно зниклий батько. Головні ролі братів у стрічці виконали учасники реп-гурту "Курган і Агрегат", брати у житті — Раміль та Аміль Насірови.
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
