"Немає часу бідкатися". Як живе багатодітна родина на Запоріжжі, яка втратила бізнес через війну

"Немає часу бідкатися". Як живе багатодітна родина на Запоріжжі, яка втратила бізнес через війну

"Немає часу бідкатися". Як живе багатодітна родина на Запоріжжі, яка втратила бізнес через війну
. Фото: Суспільне Запоріжжя

Через окупацію та обстріли Василівки Запорізької області сімейство Оксани Целєвої залишилося без основного доходу. Родина займалася виробництвом молочної продукції та її розвезенням по Василівці та Михайлівці, територіям, які нині окуповані. Нині Целєві живуть, а їх загалом в родині шістнадцятеро, в селищі Малокатеринівка Запорізького району.

Як родина пристосувалася до реалій війни — розповіли кореспондентам Суспільного.

Родина Оксани Целєвої з початком повномасштабної війни Росії проти України втратила основний заробіток — жінка разом з рідними виготовляла у нині окупованій Василівці молочну продукцію, зокрема, сметану, кисломолочний сир і розвозила найближчими населеними пунктами. Зараз живуть з городини, яку вирощують у себе на подвір'ї та тримають свійську худобу.

багатодітна родина
Оксана Целєва. Фото: Суспільне Запоріжжя

Якщо ми з цього жили, це мій заробіток був, це була наша робота, це було наше все, то зараз немає, і купити його б можна було, так немає за що купити, бо немає вже як такої роботи, щоб заробити та взяти його щось, а так нічого. Найголовніше, аби було здоров'я у дітей, і у мене. А все інше налагодиться. Дай Боже, аби ті "гості" пішли, бо я їх не люблю, я їх всією душею ненавиджу", — каже жінка

багатодітна родина
Фото: Суспільне Запоріжжя

У Малокатеринівці під одним дахом 43-річної мами Оксани, так жінку називають всі в родині, зібралося три сім'ї. У мирний час — загалом 16 осіб в одній хаті: Оксана з чоловіком та семеро їхніх дітей, троюрідна сестра з чоловіком та двійкою дітей, а також невістка з двома дітьми. Зараз двоє старших синів мами Оксани та зять захищають батьківщину.

Саме страшне, коли вони не дзвонять. Я поки з’їздила на базар, вони взяли собі повістки та пішли. Теж спочатку і плакала і все… Я їх тільки вдома чекаю, я звідсіля… якби щось і починалося, то я б вивезла дітей, а з тими старшими я б лишилася тут, мені треба їх чекати”, — каже вона.

Попри війну, мама Оксана розпочала ремонт, бо каже: “Коли при ділі, то немає часу плакати й бідкатися”, а повноцінно жити та поратися треба продовжувати.

Читайте також: "Умови були надзвичайно складні", — лікарка Пологівського медцентру про роботу в окупації

Підписуйтеся на Суспільне Запоріжжя у Viber або в Telegram

На початок