Хіросіма. Історія людства в історії людини

Хіросіма. Історія людства в історії людини

Хіросіма. Історія людства в історії людини
Японія/США: ядерний вибух над Хіросімою, 6 серпня 1945 р. Фото: Pictures from History/ Universal Images Group/ Getty Images

6 серпня 1945 року о 8:15 ранку американський бомбардувальник скинув атомну бомбу "Малятко" на японське місто Хіросіма. Це був перший випадок в історії людства, коли атомна зброя застосовувалась поза межами полігонів. Від вибуху загинуло близько 80 тисяч чоловік і ще більше 200 тисяч отримали радіоактивне зараження.

31 серпня 1946 року журнал The New Yorker вийшов друком з єдиним текстом — репортажем "Хіросіма" Джона Герсі, який зафіксував, що сталося з шістьома японцями, які вижили під час і після вибуху. У 1985 році Герсі написав новий текст, де докладно розповів, як склалася доля шести головних героїв його репортажу.

Репортаж "Хіросіма" — досі один з найкращих в історії світової журналістики, зазначає журналістка-міжнародниця, глава Лабораторії журналістики суспільного інтересу Наталка Гуменюк. За день до річниці події книжка вийшла українською. Суспільне публікує передмову до книги авторства Гуменюк.

***

Перший американський президент відвідав меморіал у Хіросімі лише через сімдесят один рік після трагедії – у 2016 році. Це був Барак Обама. До цього доклав зусиль чинний прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда – він сам родом з Хіросіми. На той час він обіймав посаду міністра закордонних справ Японії.

У Хіросімі уперше в історії людства 6 серпня 1945 року була застосована ядерна зброя. За одну мить від удару американської  бомби “Малятко” загинули вісімдесят тисяч людей, ще шістдесят тисяч померли згодом. Сотні тисяч були поранені й отримали променеву хворобу. У місті на час війни жило 250 000.

Уже після того, коли можна було, хай і частково, зрозуміти масштаби ураження і те, як діє заряд, 9 серпня США скинули ще одну ядерну бомбу "Товстун" (Fat Man) на Нагасакі, миттєво позбавивши життя 60 000 людей.

Переможена союзниками Японія здалася. Імператор Хірохіто оголосив про капітуляцію, а Сполучені Штати отримали контроль над країною.

"Сімдесят один рік тому яскравого безхмарного ранку смерть впала з неба і світ змінився. Спалах світла і стіна вогню знищили місто та показали те, що людство спроможне знищити себе саме. Чому ми приїхали до цього місця, до Хіросіми? Ми тут, щоб усвідомити жахіття сили, яку застосували не так вже й давно; щоб вшанувати мертвих – 100 000 японських чоловіків, жінок, дітей, тисячі корейців і американців, які були тоді тут полоненими", – говорив президент держави, яка цю бомбу створила. Попередник Обами, американський президент Гаррі Труман ухвалив рішення про ядерні удари Японії, "щоб зупинити її спроможність вести війну", і, як розповідав його онук у 2015-му, ніколи не пошкодував про своє рішення.

У 2016-му Барак Обама говорив про шлях, який пройшло людство, і те, що, попри усі досягнення в мистецтві чи науці за тисячоліття розвитку, війна пробуджує в людині ті самі інстинкти, що панували за часів первісного ладу. Тоді як Хіросіма і Нагасакі мають стати не кінцем, а початком морального пробудження.

Я читала репортаж Джона Герсі "Хіросіма" до повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022-го,  працюючи над питаннями історичного примирення та відповідальності за злочини минулого, тому звернула увагу саме на цей контекст – відносин ворогів, а тепер союзників. Тоді разом з видавництвом "Човен" ми вирішили перекласти книгу українською.

Досліджуючи інші тексти, що порівнювали те, як японське та німецьке суспільства спокутують власну провину у Другій світовій, ставало зрозуміло, що американські ядерні удари деякими японцями використовувалися як привід замовчувати злочини японської армії, зокрема масові зґвалтування і різанину в Нанкіні. У 1937-му японські солдати у вкрай жорстокий спосіб убили від 200 000 до 300 000 китайців. Про атаку на військову базу США Перл-Гарбор навіть не йшлося.

У Японії, що під пильним оком Вашингтона вибудовувала демократію, спершу просто цензура, а згодом самоцензура упродовж десятиліть забороняла згадувати, що в промисловому Нагасакі були розміщенні суднобудівні, збройні і сталеливарні заводи, як-от "Міцубісі" — раптом це могло б сприйнятися як виправдання дій США.

Але мешканці Хіросіми та Нагасакі – однозначні жертви Другої світової війни. Питання провини і відповідальності видаються вторинними, коли в репортажі Джона Герсі читаєш про те, що відбувається з тілом людини, ураженої променевою хворобою, коли згорає шкіра; про те, як це – стати свідком миттєвих смертей, розшукуючи на згарищі, на яке перетворилося місто, тіла рідних.

Через сімдесят п’ять років текст Герсі лишається прикладом кінематографічного викладу, коли кожна деталь, немов на екрані, ба більше: коли мов спостерігаєш за дією ядерного вибуху очима свідків.

Одразу після ядерного удару влада США забороняла згадки про застосування ядерної зброї, але американські журналісти проривалися через воєнну цензуру.

Журналіст The New Yorker Джон Герсі — громадянин країни-переможця, відповідальної за удар, — поїхав до Японії навесні 1946 року. Упродовж кількох тижнів він спілкувався з експертами, але насамперед з тими, хто вижив після бомбардування. У японській мові є окреме слово для їхнього позначення: "хібакуся" (гібакуші). Зрештою обрав для репортажу історії шістьох людей: двох лікарів, міністра, дівчини, що працювала на фабриці, овдовілої швачки, а також німецького священника-єзуїта.  Автор пояснив, що прагнув розповісти історію людей, а не будівель.

Спершу репортаж мав бути поділений на чотири частини, але засновник журналу Гарольд Рос вирішив, що лише повністю цей журналістський твір має максимальний вплив. На обкладинці того номеру The New Yorker були зображені парк, пляж, люди, що засмагають, катаються на велосипедах, ловлять рибу, танцюють та сміються. Потім тижневик анонсував концерти й вистави. А далі – вперше в історії цілий журнал, що вийшов 31 серпня 1946-го, складався з одного репортажу завдовжки у 31 000 слів. Наклад одразу ж розкупили. Альберт Ейнштейн намагався придбати тисячу копій, щоб розіслати колегам, але йому довелося робити їх самому. Для світової наукової спільноти ядерна бомба стала шоком.

Загальний наклад журналу становив понад три мільйони. Репортаж "Хіросіма", що тепер вважається найкращим прикладом американської журналістики ХХ століття, був надрукований як книга. Герсі підтримував зв’язок зі своїми героями, а через сорок років написав статтю "Хіросіма: наслідки", де розповів історії своїх співрозмовників. (У цій книзі це п’ята глава).

Останні роки для українців згадки про Хіросіму виринали не в контексті Другої світової чи дискусій про скорочення ядерних арсеналів, а Чорнобильської катастрофи.  Хіросіма – щось, пов’язане з радіацією, ядерним вибухом, але без усвідомлення, а що саме пережила Японія як країна, що програла у війні у такий спосіб.

"Чому боятися ядерної зброї, ми ж просто всі помремо?" – ніби напівжартома сказала колега, коли ми тепер говоримо про загрозу ядерного удару з боку Росії. Я зупиняю її, щоб сказати: як показує книга Герсі, ядерна зброя — це миттєва смерть для одних, але пекельні муки для тисяч інших – відчуття тіла, що палає. Хібакусі відчували наслідки роками.

Мене ж Хіросіма вразила ще й тим, що її герої викликають безсумнівне співчуття. Те, що вони були по неправильний бік історії, не засуджували або ж просто не встигли засудити дії власної влади під час Другої світової, – не має значення.

Ядерна зброя – мов стихійне лихо, наскільки нелюдським є ефект цього наукового винаходу. Беззахисність людини перед нею, неминучість її загибелі, як і смерть сама по собі, робить нас усіх рівними.

У цій передмові до книги я найменше волію теоретизувати, чи може російська влада використати ядерну зброю, чи справедливо Захід так боїться ядерної війни...

Хіросіма. Історія людства в історії людини
Руїни центральної Хіросіми, Японія, вересень 1945 року. 6 серпня того ж року атомна бомба "Малюк" була скинута на Хіросіму американським бомбардувальником. Фото: Galerie Bilderwelt/Getty Images

Не дуже доречні й розмови про різницю між стратегічною чи тактичною ядерною зброєю. Бо ці поняття характеризують не різновиди боєголовок, а різні задачі, які та вирішує.  Мета стратегічної — наприклад, завершення війни, як у випадку з Хіросімою та Нагасакі.  Тактична використовується для перемоги в тій чи іншій битві. Складно говорити, якої шкоди може завдати ядерна бомба, адже попри весь науковий прогрес цей процес неконтрольований. Ми не маємо достатньо прикладів її використання.

Але, фіналізуючи цей текст, я натрапляю на свіжу обкладинку британського журналу про  "Нову еру" і те, "чому війна в Україні робить ядерне протистояння більш ймовірним". Попри те, що відмінні й контексти, в яких ми обговорюємо можливість застосування ядерної зброї, – як-от недоречність порівняння Карибської кризи 1962-го, коли людство було на межі ядерного протистояння супердержав США та СРСР, та загарбницької, імперської війни сучасної Росії проти колишньої колонії, що справедливо чинить опір, – сам принцип дії ядерної зброї не змінився, хіба та стала потужнішою. Репортаж Герсі може хіба натякнути, яким може бути її мінімальний вплив.

Автор неодноразово повертався до своїх героїв, тому ми можемо прослідкувати і за тим, а що стоїть за формулюванням "непоправна шкода", коли наслідки поранень і соціальний тиск кардинально змінили життя героїв.

Цей репортаж десятиліттями надихав журналістів різних поколінь і країн. Американська письменниця, воєнна кореспондентка Джанін ді Джовані, з якою моя організація, "Лабораторія журналістики суспільного інтересу" працює над проєктом документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності під час російської агресії в Україні, у своїй книзі "Ранок, коли вони прийшли за мною. Репортажі з Сирії", згадала, що саме "Хіросіма" надихнула стати воєнною кореспонденткою її подругу – Марі Колвін. Та загинула в Сирії у 2012-му під час бомбардувань Гомсу.

Українцям у 2022-му не треба натхнення чи поштовху, щоб висвітлювати конфлікти. Війна сама по собі перетворила ціле покоління українських журналістів на воєнних кореспондентів. Я ж сподіваюся, що цей твір, який залишається надзвичайно цінним, стане дороговказом для нього. І справа не у масштабі події, а в тій уважності до людей, яка відчувається в кожному слові рядка. "Хіросіма" – про те, як можливо розповісти історію людства, розповідаючи історію окремої людини.

Читайте також

Місто, в якому живуть. Репортаж з Харкова на війні

"Сподіваюся, Україна зможе повернути Херсон у найближчі місяць-два" — інтерв'ю з Томом Купером

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди