Олеся Корзун — підприємиця з Рівного та керівниця одного із рівненських кафе. Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України вона активно волонтерить. Починала із обідів для тих, хто плете маскувальні сітки, потому разом зі своїм колективом долучилася до приготування їжі для поранених військових, які лікуються на Рівненщині.
У інтерв'ю Суспільному вона розповіла про те, як відреагувала на війну та що допомогло зібратись, як об'єднала команду та скільком бійцям вже встигла допомогти.
— Перші дні війни, якими вони були?
— Я прокинулася від гулу, реву літаків. Новин ще ніяких не було і я пішла робити медитативну практику. Телефон я вимкнула, а коли увімкнула, то побачила повідомлення від моєї дитини, яка навчається в Києві на першому курсі. Я набираю її та замість "Алло" чую плач: "Мамо, почалась війна. Навколо стріляють, усе вибухає". А потім я подивилась новини.
Думки були лише про дитину, як її вивезти. Це ж лівий берег і всі ми бачили, що там відбувалося. Знайомі їхали, їм не виходило, вони тікали якось між тими пострілами, нікому не виходило її забрати. Я кажу: "Маша, давай щось робимо. Ти сьогодні маєш виїхати з Києва".
Окрім медитації та молитов я не могла нічого робити: ні їсти, ні спати. Лише б забрати дитину звідти. З моєю дитиною ще було дві дівчинки, таксист довіз їх до Стоянки. Вже наступного ранку Стоянки не було. Десь о третій ночі вони були у Рівному біля зоопарку. Я їх зустріла, зігрівала, відпоювала, щоб вони відігрілися.
— З чого почалося волонтерство?
— 23 лютого, ми зробили закупку перед вихідними. Усі столи вже були заброньовані й тут 24-го ми закрилися. Я вже забрала Машу, стало легше і я була готова допомагати. Моя знайома почала писати, що плетуть сітки, треба волонтери і там дуже багато людей. Думаю: "Що я можу робити? Моя місія — готувати, у мене є заклад, є команда, є дуже багато якісних продуктів і я можу годувати людей".
Ми приїхали у перший день, пампушок наробили, борщу червоного. Пригадую, був такий холод, сніг якийсь летів. Люди усі були дуже скромні, ніхто не підходив. Я зі своїм десятирічним сином почали підходити до людей і запрошувати їх. І коли ти їдеш до цих людей — ти розумієш сенс життя. Що ти щось робиш, що ти корисна, що ти гуртуєш свою команду, що ти показуєш приклад, як треба поводитися. Не ховатися в будинку, а йти, дарувати людям свою енергію, ділитися нею.
— А хто найчастіше підходив?
— Найбільше було рівнян, але були й приїжджі люди. Було дві жінки, одна приїхала з сім’єю із Києва. Вони ходили близько трьох місяців, щодня. Потім у Києві стало спокійніше і вони повернулись. Ми бачили їх щодня — її та двох її дітей.
— Як і коли перейшли до приготування їжі для бійців?
— Є такі невипадкові випадковості. Мені написала Таня Горобець (волонтерка, яка приїхала з Києва до Рівного, - ред.). Вона знала, що я годую волонтерів і сказала, що є потреба у відділенні годувати поранених. Звичайно, я одразу погодилась, попросила телефон лікаря.
Пізніше я виклала в Instagram історію про те, що ми робимо і почула так багато відгуків. Люди писали, що вони хочуть долучитися. Ну welcome. Я дуже зраділа, що стільки людей хочуть дарувати свою щедрість. У світі як усе складено? Чим більше ти даєш, ти більше ти отримуєш. Чим більше людей я об’єднала навколо себе, чим більше їх долучилося — тим більший вийшов згусток енергії. Це вже відбувається принцип синергії, коли не 1+1, а 1 х 10. І бійці настільки це відчувають в нашій їжі. Кожного й кожного дня я бачу, що вони краще себе почувають.
— Як харчують в лікарні?
— Я не хочу, щоб склалося враження, що в лікарнях не годують людей. Їх годують, там є відповідний раціон, якого потрібно дотримуватися під час лікування. Але в нас же ж війна вперше таких масштабів. Коли переглядався регламент, скільки має бути калорій, яка має бути саме страва? На якого чи пораненого, чи просто опіки, травми. О 17:00 останній раз у них вечеря і оцей проміжок — до ранку.
Коли місцеві люди лежать, їм приносять з дому. А цим ніхто не принесе. Ніхто їм не передасть банку молока чи пирогів, чи ковбаси. А тут — ми: сьогодні ми тушкуємо домашню курочку, яку передала моя кума.
Це така сама домашня їжа, яку дехто з них пів року не їв, перебуваючи на передовій. Ми робимо акцент на домашній жирній ситній їжі.
Сьогодні у нас ще буде салат олів'є, лаваш із сирною солоною намазкою. Ще нам постачають кисломолочку. Це дуже сильна підтримка організму хлопцям, які приймають багато антибіотиків.
— Скільком бійцям ви вже встигли допомогти?
Від 14 до 17, останні дні було 17 людей з різних регіонів. Багато з Донецька, Луганська. Є двоє, яким ми стабільно варимо домашні бульйони, бо у них дуже важкі опіки.
Я просто орієнтуюсь на свого чоловіка, як він любить, меню мало чим відрізняється. Кажу: "Яблука будете, які мама передала?" Кого не запитаєш — "ні, я не буду". Вони не їдять фрукти. Максимум — банани будуть їсти й таке. А жінки, які за ними доглядають, звичайно, хочуть фрукта якогось.
— Хто вам допомагає?
— Допомагає мама з подругами, причому — пенсіонерками, які отримують пенсію дві тисячі і вона 200 грн передає, щоб я купила риби хлопцям приготувати.
Ще в мене круті знайомі. Вони мають свій ковбасний цех. І вони дуже багато дають ковбаси, ми варимо хлопцям солянку або просто нарізаємо. Ще просять просто перерахувати кошти.
— Чим, крім обідів, ви ще допомагаєте?
— Хлопці, яких виписують, вони поступили у військовій формі, грубому взутті, ті берці десь кілограм важать. Якщо в нього перелом тазу, то йому не можна взувати таке взуття. Треба його виписати в цивільному одязі. То ми пішли в Хімік на склад, підібрали там одяг, взуття. Ще мої сусіди дали мені, хлопцям шість пар спортивних штанів.
— Чи є якийсь лайфхак, як вам найшвидше допомогти?
— Головний лайфхак – діяти від серця. Якщо ти думаєш: дати чи не дати, краще не дай. Бо не піде на користь ні тобі, ні тому, кому ти даси. Зараз, мабуть, краще грошима, бо продуктів дуже багато надходить із села. А за гроші ми потім зможемо купити щось цільового призначення. Щось, чого конкретно не вистачає. Можливо, комусь пару взуття, щоб хлопці виходили не як клоуни в рожевих кросівках.
— Що дає вам сили не здаватися?
Я повністю взяла на себе відповідальність за те, що відбувається навколо. Це не те, що хтось винен, це все іде з нас. Якщо ми почнемо боротьбу в собі — це принесе нам енергію.
Читайте також
- У Рівному волонтери з використаних електронних цигарок роблять павербанки для ЗСУ
- Захист для військових: у Рівному волонтерки виготовляють маскувальні кікімори
- "Потрібні робочі руки": волонтери закликають рівнян долучатись до плетіння маскувальних сіток
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram
Ми у Twitter
