Цього разу докторка педагогічних наук, професорка кафедри української мови і літератури НУЧК імені Т.Г. Шевченка Ольга Лілік радить вам прочитати твір, який критики називають панорамною історією України ХХ століття, – роман сучасної української філософині й письменниці Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" (2009).
Авторка звертається до тих сторінок нашої минувшини, що в радянські часи замовчувалися чи висвітлювалися в руслі панівної ідеології, відповідно вона описує добу УПА і Сталіна (40-50-ті роки), часи шістдесятників (60–поч.70-х років), епоху незалежності (початок 2000-их років), а в цьому контексті осмислює долі представників різних поколінь українського народу.
В основі сюжету роману – два розслідування журналістки Дарини Гощинської (на цей образ значною мірою проєктується особистість самої Оксани Забужко): перше – про Олену Довган – жінку, яка загинула у 1947 році під час більшовицької операції зі знищення повстанської криївки; друге – про автомобільну катастрофу, у якій померла художниця, авторка циклу "Секрети" Владислава Матусевич. Письменниця дуже серйозно поставилася до роботи над романом (загалом вона над ним працювала понад сім років), зокрема вивчала архівні документи, історичні праці, мемуари, а також збирала усні історії – спогади учасників історичних подій.
Читачів інтригує оформлення твору (замість традиційних розділів чи глав, зміст роману структуровано за вісьмома музейними залами) і його назва: лексема "секрет", що винесена в заголовок роману, є ключем до розуміння авторської філософської ідеї: уся наша історія – це своєрідний музей захованих і забутих "секретів" (дитяча гра в "секретики" – аплікації, які ховали маленькі дівчата в землі, розкриваючи таємницю їхнього місцезнаходження лише найближчим подругам), тобто трагічних сторінок в історії кожної родини й народу загалом.
У своєму романі Оксана Забужко висловлює ідею, що наше минуле, уже давно "закопане", "поховане", забуте, продовжує діяти, а отже, впливати на наше сьогодення й майбутнє. Окрім того, авторка актуалізує низку інших проблем, як-от: морального та життєвого вибору, здатності зберегти вірність своїм мріям, патріотизму й порядності, виживання й самопожертви, навіть карми, кохання й чесності з самим собою – усе це подано у взаємозв’язку з сучасним й історичним контекстами, зокрема мас-медіа, живописом, конфліктом матеріального (гроші та влада) й ідеального (переконання та ідеологія). Оксана Забужко в завуальованій формі намагається донести до читача думку, що головне – у часи життєвих катаклізмів, в умовах терору, світових і громадянських воєн, еміграцій і депортацій не зрадити себе, зберегти свою внутрішню сутність, зробити правильний життєвий вибір. Саме тому важливе місце в романі займає опис переживань, почуттів та внутрішньої боротьби героїв.
Варто одразу попередити читачів, що твір досить великий за обсягом (840 сторінок), але він однозначно вартий витраченого часу й зусиль. Читайте й насолоджуйтеся чудовим стилем авторки, несподіваними поворотами сюжету, вдало відтвореною атмосферою відповідних історичних часів.
Читайте також:
У Прилуках на макулатуру здають російські книжки, аби зібрати гроші на ЗСУ
