Пропозиціями пасажирських перевезень в окуповані Росією райони Донеччини та Луганщини локальні пабліки рясніють останні два тижні. Приватні оголошення містять мінімум інформації: маршрут —Дніпро-Печеніги (до дамби), телефон для бронювання місць. Решта — у приватному спілкуванні з перевізником.
Навіщо люди добровільно повертаються у захоплені Росією населені пункти, як потрапляють “в окупацію”, яку послугу і гарантії безпеки надають перевізники — Суспільне поговорило із авторами оголошень і їхніми пасажирами.
Потрапити на окуповані території Донеччини і Луганщини нині можна кількома шляхами: через коридори у Печенігах Харківської області та через село Василівка Запорізької області. Також існує сполучення через Росію.
Переселенка з Лисичанська Валерія (ім’я на прохання жінки змінене — ред.) зараз живе з дітьми у Запоріжжі. Два тижні тому вирішила повернутись додому: там лишилися літні батьки і чоловік.
“Є група “Дорога до Печенігів", я там шукала перевізників, зв'язувалася, домовлялася. Вперше я їхала минулої середи. Півтори тисячі коштує це "задоволення". Приїхали ми близько першої години дня у Печеніги. Але, якби ми на годину раніше приїхали, ми пройшли б, о пів на дванадцяту люди ще проходили. А нас не пропустили, сказали: обстріли…”, — розповідає Валерія.
Перевізники пропонують клієнтам половину дороги: маршрут з Дніпра до дамби у Печенігах на Харківщині. Дамба розділяє окуповані та підконтрольні українській армії території. Довжина коридора — чотири кілометри, їх люди долають пішки, рух транспорту там заборонений.
З іншого боку подорожніх також чекають автобуси, які доправляють людей у різні населені пункти, але за них треба платити окремо — за іншим тарифом і часто вже у російських рублях. Наприклад, проїзд від дамби до Старобільська, близько 200 км, коштуватиме 3,5 тис грн або 6 тис рублів.
Валерія минулого тижня, 20 липня, повернулася до Дніпра – і пошкодувала про це. Каже, що зворотня дорога їй вже нічого не коштувала, водій не взяв з людей грошей. Але ті, хто залишився, – дочекалися, і їх пропустили “в окупацію”.
“У нас була маршрутка, мікроавтобус на 12 місць. І там ще й інші були, коли ми приїхали. Були люди, які вирішили залишитися на дамбі. Уявіть, їх після третьої годин пропустили, а ми розвернулися – і нас відвезли назад до Дніпра”.
Цього тижня, 27 липня, жінка вдруге спробувала перетнути лінію розмежування – і вдруге марно. З маленькою донькою вона здолала шлях до Печенізької дамби — і знов повернулася до Дніпра.
“У вівторок сказали: все, цієї середи точно проїдете. Щоправда, вони з нас взяли по 1200 гривень, бо ми і вдруге не проїхали. Ми навіть до Чугуєва не доїхали, не те що до Печеніг – нікого взагалі не пропустили! І тепер знову кажуть, що наступної середи пропустять… Але ні, я більше не хочу ризикувати. Дуже дорого і не факт, що ти проїдеш”.
Валерія ділиться спостереженнями: більшість пасажирів в її автобусі поверталися додому, бо не змогли влаштуватися “в евакуації”. Якщо людина не змогла знайти роботу, соціальної допомоги не вистачає на оренду житла і життя.
Дорогу з Дніпра до Печенізької дамби, це близько 300 км, автобус долає за чотири години, коштує це 1,5 тис грн.
Якщо батьки тримають дитину на руках, її проїзд безкоштовний, але частина водіїв вимагає дотримуватися правила “одна людина — одне місце”, незважаючи на вік пасажира, і тоді за дітей також треба платити. Приватні перевізники попереджають, що не дають гарантій безпеки і не обіцяють, що людина зможе перетнути лінію розмежування, — розповіла Суспільному Інна, диспетчерка приватної транспортної компанії:
“Коли там обстрілюють — то військові не пропускають транспорт. Виїжджаємо тільки по середах туди. Чотири кілометри ви йдете пішки, з тієї сторони вас забирають інші перевізники.”
Водій Антон, який возить людей до Печенізької дамби з “того” боку — зі Сватового, Старобільська, Сєвєродонецька, розповів Суспільному, що його пасажири — переважно жінки і діти. Чоловіків від 14 до 60 років окупанти через “коридор” не пропускають:
“Їдуть люди туди і назад їдуть. Іноді здалеку чути стрілянину, вибухи, але ж проходять люди (по дамбі - ред.) Наскільки страшно — кожен сам вирішує, чи це страшно. Але я знаю, що люди їздять і туди, й назад. І з того боку забираю і туди, на той бік, веземо. Люди переміщуються: комусь треба щось вирішити, якісь проблеми, хтось у лікарню поїхав, хтось ще кудись”, — каже Антон.
Подібні неофіційні “коридори” з’являлись й у 2014 році, під час першої хвилі російської агресії в Україні. У Станиці Луганській лінією розмежування також була ріка Сіверський Донець, береги сполучав зруйнований міст. Ним люди пішки долали 1,5 кілометри — виходили на підконтрольну українській владі територію і поверталися назад.
Георгій Тука, нині волонтер, у 2015-16 роках очолював Луганську обласну адміністрацію, пригадує, як починалася міграція через лінію розмежування у місці, де потім з’явився контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) у зоні тоді ще Антитерористичної операції.
“Через Сіверський Донець було декілька мостів, але всі вони були зруйновані, крім єдиного моста у місті Щастя. Але через безпеку відкривати прохід і проїзд через цей міст військові вважали недоречним: поряд із цим мостом була Щастинська ТЕС, яка забезпечувала електроенергією всю територію Луганської області. Піддавати ризику стратегічний об’єкт вважалось недоцільним і неприпустимим”.
Тоді, щоби виїхати на підконтрольну територію, не порушуючи закон України, мешканцям Луганщини доводилося їхати понад 170 км в один бік — до КПВВ, які були облаштовані на Донеччині. Тому і вирішили використовувати аварійний міст у Станиці Луганській, придатний винятково для пішого перетину, — пригадує Тука.
“Попри те, що він був зруйнований його неможливо було використовувати для автомобільного руху, але зробити щось на кшталт пішохідної зони виявилось можливим. Звісно, стан цього мосту створював величезну незручність для людей. Вони вимушені були користуватись саморобними драбинами, щоби спускатись з берегу і ледь не вбрід переходити Донець, але все-таки рішення було прийнято. Бо це була єдина на той час можливість”.
КПВВ у Станиці Луганській пропрацював вісім років, лінію розмежування в обидва боки там перетинали в середньому дві тисячі людей на день. Нині лінія фронту змістилася, і окуповані обидва боки пункту перетину.
Застереження:
Обласні адміністрації Луганської та Донецької областей закликають людей евакуюватися із окупованих та загрожених районів, не радять передчасно повертатися туди. Перебування у зоні бойових дій є смертельно небезпечним, комунальні сервіси (електрика, газ, вода, транспортне сполучення, зв’язок) та умови є неприйнятними для життя людей.
