Поїхав з Харкова в Ізюм та потрапив під окупацію: історія евакуації

Поїхав з Харкова в Ізюм та потрапив під окупацію: історія евакуації

Поїхав з Харкова в Ізюм та потрапив під окупацію: історія евакуації
Ізюм, Харківська область. Джерело фото: Обрії Ізюмщини

У день повномасштабного вторгнення РФ в Україну Олександрім’я змінене на прохання співрозмовника перебував у орендованій квартирі на Салтівці в Харкові. Після перших вибухів чоловік зібрав документи та поїхав до батьків в Ізюм, який пізніше окупувала російська армія. Виїхати з Ізюма Олександру вдалося лише 9 липня через територію Росії. Про перші дні війни, окупацію та евакуацію — пряма мова.

"Вважав, що Ізюм омине ця війна"

24 лютого прокинувся о 05:00 в Харкові, орендував квартиру в районі Салтівки. Одразу подзвонив батькам, запитав, яка у них ситуація. В Ізюмі було тихо, батьки ще спали і нічого не знали. Я зібрав документи та поїхав до них. Дорогою дозаправив машину, тому що було невідомо, що буде далі і чи буде можливість десь ще заправитися. Вже о 07:00 я був у Ізюмі. Перше що побачив — черги на заправках, біля банкоматів, магазинів, аптек. Чому я вирішив їхати до Ізюма, а не лишатися в Харкові? По-перше, тому що там моя родина, по-друге, вважав, що Ізюм омине війна. У нашому місті не було ніяких військових об'єктів, тому стратегічно наше місто не було цікаве, я так вважав. Але це були перші дні війни, і взагалі ніхто не розумів, що до чого.

"Ми знали, що вони наближаються до міста"

Безпосередньо російські війська наближалися до Ізюма з боку Гороховатки, Липчанівки, Бугаївки. Перші літаки скидали бомби на наше місто вже з 28 лютого. До 3 березня вони бомбили літаками, але ми знали, що вони наближаються до міста і мають намір його захопити. Ми знали це не від офіційної влади міста, а від знайомих та родичів. До 3-го березня ще інколи можна було спіймати зв'язок і щось дізнатися. Ми вже знали, що в Липчанівці та Гороховатці вони [окупаційні війська] зайшли, інформацію ми дізнались від своїх родичів. Щодо нашої влади, то вона мовчала. Місто з 6-го березня мало кордон по річці, я перебував вже на окупованій території і можливості виїхати не було.

Читайте також: Авіаобстріли Ізюма: є загиблі

У перші дні після окупації знайомий разом зі своєю вагітною дружиною хотів виїхати до іншої частини міста, до тещі, але їх просто розстріляли. ЄвгенІм'я змінене на прохання співрозмовника загинув одразу на місці, а його дружина вночі.

"Вимушені шукати дрова і готувати їжу на багаттях"

На 3 березня деякі мої знайомі самостійно почали виїжджати з міста — ті, хто мав власний транспорт. Ми з батьками перебралися у ліцей, до так званих бомбосховищ. До цього ми весь час були вдома.

Напередодні в пабліках скидали список бомбосховищ по місту, переважно це були школи, садочки та просто підвальні приміщення. Сказати, що всі ці приміщення були підготовлені до війни я не можу, бо люди власноруч приводили їх до ладу. Ліцею взагалі не було в списку бомбосховищ, директорка самостійно надала приміщення і дозволила, щоб люди там могли ховатися від бомб. На території ліцею в ті дні були близько 550 людей різного віку — від новонароджених до 94-річної бабусі. Люди спали хто на чому: на стільцях, на підлозі, хто просто сідав на рюкзак з речами і якось намагався відпочити. Все трималося на самоорганізації.

На території ліцею є котельня, завдяки чому деякий час ми ще мали змогу кип'ятити воду, коли по місту вже не було газу та води. Ми брали в ліцеї велику каструлю на 40 літрів і кип'ятили воду. У першу чергу давали воду маленьким дітям, бо багато хто готував суміші. Але газ швидко закінчився, ми вимушені були шукати дрова і готувати їжу на багаттях.

У ніч з 3 на 4 березня був масований обстріл нашого району з артилерії. Він тривав 1 годину 18 хвилин. Без зупину! Ми думали, що навіть якщо нам вдасться вижити, то коли вийдемо на поверхню, не побачимо жодного вцілілого будинку.

Читайте також: "Врятуйте Ізюм": жителі окупованого міста та їхні родичі записали відеозвернення до Зеленського

"Росіяни забирали з аптек бинти, знеболювальне"

В останній раз виїжджали за продуктами 3 березня, тоді ще можна було купити їжу, воду. Але вже не всюди була можливість розрахуватись карткою. Банкомати були порожні, деякі магазини також. В АТБ можна було з термінала перевести у готівку, але не більше 5000 грн в одні руки. Після вторгнення окупантів магазини та аптеки зламували, росіяни забирали міцний алкоголь, цигарки і йшли. Далі заходили місцеві мародери і грабували далі. З аптеками те саме. Росіяни забирали бинти, знеболювальне, а все інше добирали місцеві.

Нині питання з продуктами у місті відносно налагодилося. Вже працює залізничний ринок. За товаром люди їздять до Куп'янська, Сватового, деякі — в Старобільськ. Якість товарів, відверто кажучи, низька. Загалом на ринку можна купити овочі, фрукти, м'ясо, крупи, консерви, чипси, сухарики, міцні алкогольні напої та пиво. Цінники у двох валютах: рублі та гривні. Спочатку співвідношення гривні до рубля було один до двох, тобто за 1 грн давали 2 рублі. Але згодом співвідношення почало змінюватися. Ціни на продукти станом до 9 липня були наступні: свинина 150-180 грн; яйця домашні — 60 грн; яйця фермерські — 45-55 грн; хліб білий — 25 грн; ковбаса — 400-600 грн/кг; сири — 400-800 грн/кг; помідор рожевий — 100 грн/кг; капуста біла — 60 грн/кг.

Питання доставки товарів вирішують самостійно. Продавці з ринку власними авто їздять до Куп'янська. Але на блокпостах "ввічливі хлопчики" подекуди можуть чимось "ввічливо попросити пригостити".

Є люди, які можуть зняти готівку — їдуть і знімають під 30%. Тобто, на карті маєш 10 тис. грн, а повертають 7 тис. грн готівкою.

"Аптек немає, якість ліків нижча"

З медичними послугами та аптеками складніше. Лікарі, які залишилися, працюють. Аптек немає. Щоб отримати ліки, людина має прийти особисто до лікарні, записатися на прийом і лише тоді просити ліки. Але не всі ліки є, по-перше. По-друге, якість ліків в рази нижча від українських. Про це відверто кажуть самі лікарі на прийомах. Останнім часом містом вже почали їздити швидкі, але як їх викликати, я не дуже розумію, бо зв'язку в місті немає.

"Дуже багато пліток"

Окупаційна влада пускає дуже багато пліток, щоб налаштувати жителів проти України. На вільних територіях набагато більше відомо, ніж там. Там вся інформація на рівні "сарафанного радіо" або "одна бабуся сказала".

Евакуація через Росію

Коли окупанти повністю зайняли Ізюм, то почали робити зачистку. У них були списки працівників поліції, учасників АТО, працівників адміністрації міста. Вони також прочісували житлові квартали. Коли буряти брали у мене телефон, просили, щоб я їм відкрив і показав, де в мене галерея та месенджери.

Залишатися під владою відвертих виродків я не мав жодного бажання і майже від початку окупації шукати можливості виїхати. Перша спроба виїхати була на Великдень. Ходили чутки, що можна виїхати через Балаклію, але далі дорога полями. Я домовився з людьми, котрих мав забрати перевізник з Харкова, що поїду з ними, але на своїй машині. В зазначений час перевізника не було і тому я нікуди не поїхав.

Весь час окупанти за можливості пропонували евакуйовуватися на територію Росії. Ближче до липня я почув інформацію, що можна виїхати через Росію до Європи, а звідти — до України. Вже 9 липня о 06:30 виїхав у бік Куп'янська. У контрольно-пропускний пункт Логачівка я приїхав о 10:00. О 14:00 я заїхав безпосередньо на митницю, видали міграційну карту та попросили заповнити митну декларацію на авто. Потім запросили до окремої кімнати з паспортом та телефоном. Телефон я попередньо почистив: видалив месенджери, фото і будь-яку інформацію, яка могла б не сподобатися прикордонникам. Безпосередньо в кімнаті прикордонник поставив стандартний набір запитань: звідки/куди їду, на який час, служив чи не служив. Всі дані записав до ноутбука, записав IMEI телефону. Після був обшук машини і перед тим, як в'їхати на територію Росії, зняли відбитки пальців і зробили фото. Територією Росії я проїхав 1500 км до кордону з Латвією.

Читайте також

"На моїх очах впала стіна, де хвилину тому лежала мама": як вчителька евакуювалася з тимчасово окупованого Ізюма

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди