Номінанти премії Гонгадзе розповіли про роботу, аудиторію та ставлення до відзнаки

Номінанти премії Гонгадзе розповіли про роботу, аудиторію та ставлення до відзнаки

Номінанти премії Гонгадзе розповіли про роботу, аудиторію та ставлення до відзнаки

Журі започаткованої минулоріч журналістської премії імені Георгія Гонгадзе визначилося з коротким списком номінантів на здобуття нагороди. До нього увійшли троє українських медійників – автор та ведучий “Телебачення Торонто Роман Вінтонів, (він же Майкл Щур), журналіст, публіцист і телеведучий Павло Казарін та письменник, журналіст, телеведучий і засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко. В інтерв'ю Радіо "Культура" вони розповіли про зміни в журналістиці, проєкти та цінність роботи

Роман Вінтонів: "Жартувати можна про все, але треба розуміти чутливі теми"

Що для Вас значать нагороди?

Важко відповісти однозначно, це – приємно, це – несподівано якось, ми ніколи не робили свою роботу, щоби отримувати нагороди

Ви – тележурналіст. Чи змінилася якість журналістики?

Я – не експерт. Я точно не можу відповісти, тому що не хочеться говорити про якість журналістики, не володіючи фактажем. Тому що аби зробити якусь оцінку української журналістики, треба слідкувати за нею увесь цей період, виробити якісь критерії і тільки тоді робити оціночні висновки.

Як виховувати критичне мислення в аудиторії?

Вважаю, що треба не просто споживати інформацію, так як її дають, а треба роздумувати над нею. Ось, наприклад є таке видання «UA-рев’ю», вони пишуть фактично тільки фейки, там немає новин, там – все вигадане. Наша робота полягає в тому, щоби показувати людям як треба читати новини – не те, як “ось, подивіться, яким новинам не треба вірити” , а “ось, подивіться з такого ракурсу”.

До кого і як прийшла ідея створення телебачення «Торонто»?

Років сім чи вісім тому, цю ідею я обговорював з декількома друзями, і вони її підтримали. І я вирішив її втілити.

2012 року ви вигадали Майкла Щура. Чи не втомилися від цього амплуа?

Чому втомлюватися? Ні.

Про що не можна жартувати?

Думаю, жартувати можна про все, питання в тому – хто тебе слухає. Треба розуміти чутливі теми. І важливо розуміти, хто я і чи маю право я про це жартувати. Наприклад, про темношкірих та те як їх називають, може жартувати тільки темношкірий – вони це знають, вони це пережили. Сміх – одні з кращих ліків від стресу і болю.

Чи особисто ви відповідаєте на коментарі до ваших програм?

Так, інколи відповідаю сам. І мої коментарі закінчую «МЩ», щоби можна було відрізнити від коментарів команди. Усі коментарі приходять мені на пошту і багато з них я перечитую. Не всі, але – багато.

У чому головна цінність вашої роботи?

Для мене цінністю є те, що я зустрічаю багато нових цікавих людей. І мені було цікаво розказувати історії і про це переповідати.

Павло Казарін: "ми живемо у просторі журналістики особових займенників"

Що для вас означають нагороди в цілому, і ця відзнака, зокрема?

По-перше, це було величезною несподіванкою, тому що оргкомітет премії нікому не повідомляв навіть про лонг-лист. Я вважаю, що до недавнього часу у нас не було такої сталої журналістської премії, авторитет якої визнавався б усіма. Коли з’являються нові премії, завжди виникає сподівання, що вони стануть саме такими.

Ви в журналістиці близько 15 років, як вона змінилася?

Безумовно, технічно журналістика стає більш складною, більш цікавою. Технічний прогрес дає багато можливостей. Головні вади ж залишаються незмінними: у нас не існує медіаринку, який би давав можливості журналістиці бути незалежною від власників. Журналістика бере гроші з 5 джерел: з державного бюджету – у нас це лише Суспільне, це такі собі пасинки медіа-ринку, на відміну від, наприклад, Росії, де уся система пропаганди побудована на державні гроші. Другий тип вітчизняних медіа - це ті, хто намагається бути бізнесом, і їм не позаздриш. Тому, що у нас споживач не звик платити за контент. Третій тип медіа, ті, хто належать фінансово-промисловим групам або олігархам, четвертий тип – ті, хто існує на російські гроші, або за гроші власників, афілійованих з Кремлем, і саме в цих медіа – найбільша зарплата. Я не вважаю їх медіа, бо це інструмент пропаганди, який просуває російську реальність у наші країні. І п’ятий тип медіа – ті, хто існує за гроші американських чи європейських грантів. Їх не багато, і вони - міноритарії медіаринку.

Як ви вважаєте, у нас є здобутки в інформаційній війні чи все можна назвати словом “зрада”?

Зрозуміло, що в сучасному світі, неможливо уявити собі цензуру. У двадцятому сторіччі, наприклад, це було обмеження доступу до інформації. У двадцять першому столітті, це навпаки - насичувати ринок зайвою інформацією. Коли ми не можемо правду відрізнити від фейків. Саме так працює Російська Федерація у нашій країні. Держава повинна виробити сталу модель поведінки. Зараз у нас спливає термін обмеження доступу до російських соцмереж, зокрема, “Вконтакте”, “Одноклассники.” Чи продовжить українська влада ще заборону, чи ці соцмережі до нас повернуться? Я вважаю, що іноді треба мати мужність називати речі своїми іменами. Українські медіа не повинні конкурувати з російською пропагандистською машиною. Але коли російські медіа просувають фейки всередині нашої країни, то іноді треба забороняти ці медіа, як це відбувалося в минулі роки.

Як змінилася роль авторської журналістики в еру соцмереж, мікроблогів?

Я вважаю, що ми живемо у просторі журналістики особових займенників. Ми часто кажемо, що вітчизняна політика побудована на особистостях, тобто, у нас голосують не за програми та партії, а за вождів. Так само відбувається й у сфері журналістики. Тому що багато-хто читає дивиться і слухає на інституційні майданчики, а окремих авторів. Це така собі девіація вітчизняного медіаринку, і я би хотів, щоб у нас все-таки читали не авторів, а видання. Але, чи це відбудеться, мені важко сказати.

Богдан Логвиненко: "Ми знімаємо історії, які будуть цікавими і актуальними через роки"

Яке ваше ставлення до нагороди?

Моє ставлення – спокійне. Було здивування оскільки часто номінуються особисті досягнення, а тут номінували команду, і я – лише її частина. Ці премії, нагороди є моральним орієнтиром для працівників тих чи інших професій, які на них номінуються.

Що інтернет дав хорошого нашій професії і взагалі аудиторії?

Він дав широту форматів. Ми експериментуємо з форматами, формами. Ми намагаємося одночасно об’єднати і документалістику, і телепередачі, і “глянцеве видання”. Ми знімаємо історії, які будуть цікавими і актуальними через роки. І всі ці можливості надає Інтернет.

Що вважаєте своїм головним проектом в сфері медіа?

Натепер - це Ukrainer. Якщо я раніше займався іншими проектами, то зараз – абсолютно немає часу, вже не займаюся журналістикою, рідко пишу сам, скоріше організовую команду на ці роботи, або беру участь в підготовці, визначені тем і т. ін.

Ваші творчі задуми?

Зараз незрозуміло, що і коли відбудеться в зв’язку з карантином. Але, ми як медіа, відчуваємо відповідальність за фіксацію цього стану, який є зараз завдяки карантину і пандемії. Ми фіксуємо історії людей, які надсилають нам відео про те, як вони проводять час на карантині, розповідаємо історії про ініціативи, які утворилися і зорганізувались завдяки такій ситуації.

Ще є спільний проект з Музеєм Голодомору, ми виграли на нього підтримку в Українського Культурного Фонду, це – фіксація тих, хто пережив Голодомор, з тих, хто залишився. Хочемо зробити його різними мовами, щоби комунікувати про Голодомор у світі, бо зараз якісного контенту про це дуже мало. Ще плануємо перший виїзд за кордон, до Німеччини. Це буде експедиція про українців, які формують закордонний контекст, це – не просто історії успішної еміграції, будемо розповідати про історичні етапи еміграції, як і до якої країни, в який час емігрували українці, і що було причиною того. Також хочемо закінчити і минулорічні проекти – дознімати усі національні спільноти, які живуть на території України.

Довідка: Премія імені загиблого журналіста Георгія Гонгадзе започаткована Українським ПЕН (громадська організація щодо захисту свободи слова, прав авторів і сприяння розвитку літератури та міжнародному культурному співробітництву - ред.) у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської Бізнес-школи та виданням “Українська правда”. Мета премії - підтримати журналістів, які не бояться викликів, здатні знаходити інноваційні способи доносити інформацію, сприяють впровадженню ліберальних реформ в Україні, відкривають нові можливості для цілого медіасередовища, спроможні створювати сталість у тому, що роблять, лишаються вірні професійним принципам і цінностям.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди