Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном

Ексклюзивно
Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Кімнати Хаос, Система, Кураж, Еволюція та виставковий центр Світлиця – це зали музею "Причал Одіссея" у Сумах. Суспільному вдалося побувати тут разом із його засновником Сергієм Гуцаном. Про Верижицю, зображення "двоглавого орла" на Кролевецьких рушниках та його "слобожанську" історію ще до появи Російської імперії, пророчі картини Леонтія Костура та як почути те, що чула княгиня Ольга – в нашому інтерв’ю-екскурсії.

- Музей "Причал Одіссея" знайшов своїх відвідувачів? Як часто Ви проводитеекскурсії?

- Щоденно екскурсії. Питання тільки у кількості – буває, людей 30-40 в день приходить, буває, 5-10, але кожного дня. Я рекламою не займаюся, бо не на часі, в моєму розумінні. Спостерігаючи за людьми, ми розуміємо, що насправді людям потрібно. Мир, перемога і повернення до життя, яке звичне та комфортне. Звичайно, про розваги зараз немає мови. Це не розвага, а розрада. Ця екскурсія – це психотерапія. В мене до цього є покликання і я намагаюсь це робити.

- Сергію Івановичу, вхідні двері "Причалу Одіссея" фактично анонсували появу всього музею. Де Ви їх побачили і як Вам вдалося зробити їх такими, як у будиночок хоббіта?

- Це було непросто, але воно на рівні підсвідомості до цього йшло. Мандруючи Європою, зробив фото схожих дверей в Португалії. Мене форма зацікавила: відзняв їх, абсолютно не плануючи нічого. Просто гарні двері. Але потім, коли в музеї стало зрозуміло, що до чого і яка експозиція – я зрозумів, що мають бути вхідні двері, які вражають, дають настрій та емоцію викликають. І у мене з пам’яті дісталися ці двері. Далі вже без дружини ніяк не зміг справитися, вона взялася за цю тему, змогла їх виміряти правильно, знайти майстрів. Особливо, було важко з майстрами, в Сумах же таке не замовляють.

- Тому, в родині Ви відповідаєте за творчість, а Наталія за реалізацію?

- Весь вигляд музею — це моя дружина Наталя, аби я робив – ніхто не вилизував і не дороблював би оце так. Вона практик і плюс вона ще й затятий практик.

- І оці двері, наскільки я пам’ятаю, з’явилися за пів року до відкриття музею, фактично незадовго до 24 лютого?

- Це вже було моє вміння "піарити" тему, я зрозумів, що будуть двері – музей уже працює. Його ще можна ремонтувати довго і до ладу доводити.

- Як тільки двері з’явилися у соціальних мережах, з’явилися запити "Сергій Гуцан, запрошуй на екскурсію", "Коли ти відкриєш свій музей?". Але це було у 2021-му році. А те, що зробили у 2022-му, – проведіть тепер, покажіть нам.

- Оце вже той музей, де відносно впорядковано все.

- Відносно. Тому, що Ви ж порядку не любите, наскільки я знаю, Ви не класичний музейник.

- У цьому випадку я намагаюсь, щоб не було хронології. Тому, що як тільки є хронологія, – я бачу по відвідувачах, а головний відвідувач у мене школярі, – увага зменшується. Якщо тільки немає хронології і починаєш маневрувати по експозиції, тоді вони оживають.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- Музей існував і до появи в цьому просторі, правильно? Це було на околиці Сум. Ми звідти проводили навіть в період локдауну пряму трансляцію в День музеїв. Це було дуже цікаво, але систематизації майже не було і все було зовсім по-іншому. Але Ви все ж класифікуєте свої експонати і навіть оці кімнати отримали нові назви. Тепер розказуйте, як Ви все це розподілили?

- Річ у тому, що тут уже 4 кімнати і виставковий простір Світлиця. Вони змусили мене побудувати іншу стратегію розповіді. А там була одна величезна кімната. Музей має назву "Причал Одіссея" або "Феномен колекціонера". От, як колекціонер розвиває це, як особистість – от, в цих кімнатах відображено. Перша кімната – Хаос. Це, коли тобі тема вже стає знайома, ти починаєш бачити предмети, починаєш завдяки цим предметам і світ відкривати – і ти тягнеш додому все, починаючи від старовинних шоломів до фото чи рушників.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Хаос

- Це Ви так починали?

- Це майже всі так починають, коли ти починаєш все бачити. Нормальна людина спокійно проходить повз старовинні шафи, монети, старого стільця. А вже, коли людина бацилу підхопила, то починає звертати увагу і задумуватися. Тому, натягнувши багато всякого, воно вже в кімнатах не вміщається, гараж у тебе забитий, на роботі в тебе все чимось завалено – і має виникати система, щоб відкинути те, що вже непотрібне. Наступна кімната – Система. Далі – Кураж – це тоді, коли живеш в колекційному просторі. І найголовніша кімната – Еволюції. Важливо, щоб ти зі своєї колекції мав якийсь зиск, не фінансовий, а для душі. Щоб зміг вирватися з полону "в мене є таке, якого ні в кого немає, в мене найкраще, найбагатше і нікому не покажу". Бо це величезна біда для багатьох людей, яких я знаю.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- Але ж це треба пережити. Ви коли до цього дійшли, що треба показувати, ділитися?

- Якось я цей етап проскочив так з розгону, що навіть і не зависав. Можливо, тому, що я творчістю вже займався як фотограф, людина, яка цікавиться життям. Тому, в мене не було оцього ступору колекційного.

- Перша колекція з фотоапаратів була?

- Зі старих фотографій. Велика подяка Сергію Тахенку. Колись він мене підвіз додому, я говорю: "Сергію, пішли до мене зайдемо в гості". А він каже: "А в тебе щось цікаве є?" І я розумію, що, крім бібліотеки звичайної, можливо, якихось сувенірів із закордонних подорожей, але цікавого в будинку немає. І я тоді задумався, що має щось бути, і почав в антикварному магазині купувати старі фото. А потім старі фотоапарати. Коли ходиш раз на тиждень в антикварний магазин, то починаєш щось бачити. Кролевецький рушник – спочатку не зреагував, а потім дивишся – цікава річ.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- А історією Ви паралельно почали цікавитися?

- Ще з 4 класу цікавився, але я став електриком. Батьки відвезли мене вчитися в технікум цукрової промисловості на електрика. Я й зараз кажу: "Мамо, як Ви в мені змогли розгледіти електрика? Я ж гуманітарієм народився, одразу з підручником".

- Цього музею могло і не бути тут. Двері з’явились за пів року до відкриття і анонсували, що тут щось відбувається. Але 24 лютого відбулось повномасштабне вторгнення Росії і все життя завмерло в Україні, а ми спостерігали, як у нас по вулицях бронетранспортери їздили. Що Ви в той момент думали, відчували, чому не поїхали з Сум?

- Так і було. Єдине, що музей уже майже існував. Встигли один рулон шпалер поклеїти. Я вже смакував, уявляв – це було 23 лютого. І 24-го лютого настало 24-те. Як і всі сумчани, був в ступорі, не міг повірити в те, що відбувається. Але відчуття того, що звідси їхати не потрібно в мене було одразу. Інтуїтивно це розумів.

- Дружина підтримала?

- Та ні. Вона все ж боялася. Я її поважаю за те, що боялася, але залишилася з чоловіком. Вже через тиждень я почав шукати тих майстрів, які в бомбосховищах поховались. Кажу: "Хлопці, вилазьте, життя продовжується. Давайте робити ремонт далі". Вони навіть не могли повірити: який ремонт в цей час?

- Тобто, весь період облоги Ви тут робили ремонт і продовжували облаштовувати цю територію? А як експонати перевозили з іншого кінця міста?

- Кожен день трошки. Проблем з бензином не було спочатку. За місяць воно переїхало. Спочатку робив тестові екскурсії, бо сам не розумів, куди з цієї кімнати вести далі: туди, туди чи отуди. Все ж – нова територія з непротоптаними доріжками – там є свої і проблеми, і радощі. Ці тестові екскурсії повинні були бути, ремонт повинен був бути.

- Ви військових запускали в першу чергу і досі їм пріоритет?

- У мене було відчуття, що воно не на часі. Усі ж ходять злякані. Я розумів, що і мені, мабуть, потрібно так ходити. Але, коли я побачив, як заходять сюди люди і як оживають – для мене було важливо, що люди оживають в музеї. Я розумів, що треба доробити музей, приймати людей. Також мені допоміг директор Путивльського заповідника Сергій Тупик. Під час розмови я говорю: не знаю, чи робити музей. Він каже: "Сергію, музей зміцнює дух народу".

- Це стало слоганом музею?

- Через 10 хвилин я пішов до сусіда і кажу: намалюй мені фарбою цю табличку. Мені були потрібні ці слова. І Тупик сказав, що це афоризм часів Римської імперії. Я зрозумів, що в усі часи це важливо. Хтось повинен захищати державу, хтось – працювати на заводі, а хтось – давати людям відчути силу історії. По суті, це наснага, коли знаєш, що до тебе жили, їм також діставалося і випадало. Це те, що надихає. По тому, які люди звідси виходять, я реально бачу: це українці, які світяться і вірять в Україну. Оце для мене важливо. Я розумію, що це свого роду якась місія.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- Я розумію, що про всі експонати ми з Вами сьогодні не поговоримо. Але є основні моменти, на яких Ви акцентуєте увагу. Почніть з Верижиці, мабуть.

- Звичайно, це найголовніше. Річ у тому, що на Сумщині знаходили багато разів фрагменти прикрас, які вважаються регіонально нашими, але біля Києва. Київська археологічна культура. Але мені пощастило: я металошукачем у 2013 році знайшов цю прикрасу. Приніс додому, кажу дружині: давай тазик. Поклав, помив – і от така красуня виглянула з II сторіччя нашої ери. Це було неймовірно, я не міг повірити, що на 9-му поверсі у мене така краса лежить. Звичайно, я усвідомлював, що це.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- Унікальність розуміли?

- Я розумів, що це моя Троя. Так і казав: я знайшов Трою. Краще вже не буде, металошукач можна вже на полицю покласти.

- А до цього скільки Ви з металошукачем ходили?

- Дев’ять років.

- А зараз ходите?

- Ні, вже все. Коли музей працює, ти розумієш, що і так твоя душа реалізовується. І після того, як максимально почав працювати з державними музеями, все цікаве і науково вагоме віддав їм.

- Коли Ви доросли до цього?

- Ну, років п’ять ріс.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- Тобто, до Верижиці Ви вже віддавали експонати?

- Але такі, недорогі.

- Що це було?

- Монети часів Золотої Орди. Віддавав по скіфам деякі знахідки. Але такого, щоб "ох!" – не було. Коли вже прийшов час Верижицю віддати, кожен вечір думав віднести її до музею, а кожен ранок думав: ні, не понесу, тому що такого більш не буде. І я знайшов такий вихід: взяти онуку. Кажу: пішли, бо дід сам не донесе. Разом з нею віднесли до Сумського краєзнавчого музею, де Верижиця зараз експонується. І найприємніше те, що минулого року її внесли у список національного надбання України. Вона зараз у тому списку, де і Пектораль. Тож ми цим пишаємось. Є вираз Шота Руставелі "Що сховав – те пропало, що віддав – твоє навік". Віддав Верижицю, вона почала жити своїм життям і держава Україна нею пишається.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- І з цього Ви починаєте свою експозицію?

- Так. Археологічних знахідок тут у мене зовсім мало залишилося – віддав уже в наші музеї: обласний, районні, по Україні. Вважаю, що предмети археології повинні бути в державних музеях, мати правильну подачу, правильне місце перебування. Предмет археології, який не має за собою оцього змісту, втрачає зовсім цінність. Слава Богу, є, що колекціонувати в цьому світі, крім археології. Це і фотографії, і фотоапарати, і Кролевецькі рушники.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Коли дійшло до рушників, я почав їх бачити, вони мені стали цікавими. Двічі їздив в музей Кролевецького ткацтва. Познайомився там з експозицією, з науковцями, які цю тему ведуть. Але відкриття найбільше для мене відбулось, коли я формував саме отут експозицію. Вона йшла зліва направо: то археологію дивлюсь, то фотографію дивлюсь – і коли дійшло до рушників, згадав, екскурсоводи з музею Кролевецького ткацтва ділилися враженнями, що на багатьох рушниках є двоглавий орел і це багатьох людей бентежило. Я зрозумів, що в цій експозиції в мене є така міна уповільненої дії – це оці двоглаві орли. І рано чи пізно мене запитають: чого Ви популяризуєте цих орлів? І мені треба буде відповідати. Але я зрозумів, що це не привід відмовитись від рушників.

Почав шукати відповідь. Шукати довелось недовго. Згадав, що під Сумами знаходять багато скіфських двоглавих бляшок – грифонів. Для нашої місцевості це характерно. З цим грифоном кожна прикраса на скіфського коня у V сторіччі до нашої ери. Я розумію: це наше, навіть не візантійське. Коли ми втратили цю прикрасу, згубили і дали іншим народам розпоряджатися, – це вже питання до науковців, але матеріально це підтверджено. Потім згадав: під Путивлем фібулу знайшли – брошку, що тримає плащ. Потім на кожній скіфській бляшці каченята є, амулети скіфські. Я людина, яка не має наукової освіти в цій темі, але розумію, що цей рушник мінімум 2,5 тис. років нашої історії закарбував на собі у візерунках, це наша пам'ять. Майстри, навіть не уявляючи про оцю фібулу, не знаючи про оцього грифона, нам донесли це все у тканині.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Система

- Розкажіть про кімнату Система.

- В ній уже розповідь про 17 сторіччя, про Воскресенську, Соборну. Це серце Сум.

- Воскресенську ми бачимо тут з вікон.

- Не тільки вулицю — казарми, де були сумські драгуни. А це самі драгуни (показує фото). Можна подивитися, які солдати були в тих казармах. Вони всі дуже схожі. Інколи жартую під час екскурсій, що в них один або максимум два батьки було.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Зі знахідок в центрі Сум: спис часів козаччини, ядра 17 сторіччя. Курили у нас багато - люльки. Мені подобається з орнаментом, естетика була. І дуже цікавий хрест, знайдений тут в центрі. Це такий мощовик з двох частин – в середину можна мощі або дорогу річ класти. Мені спеціаліст сказав, він слобожанського типу, це тільки у нас. Отут на Слобожанщині, на лівобережжі, такі хрести використовувались у 17 сторіччі.

А це на фото така панянка Віра Григор’єва. В якийсь момент життя родина Григор’євих орендувала це приміщення.

- Тобто, Ви дослідили ще й історію цього приміщення?

- Це один із моментів, чому ж на ньому вибір. Тому, що Григор’єви в ньому жили.

Наступна кімната Григор’євих?

- Так. А ще ми з дружиною називаємо її Кураж.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Кураж

- А це вже на фото Варя Григор’єва, їх було 4 сестри. І це їхня кімната.

- Як познаходили ці фото?

- Це взялось з антикварної лавки на центральному ринку. Колись мені там запропонували придбати архів. Дуже цікаві фото, документи, але воно все мовчало. Потім я пішов до продавця, попросив телефон людини, яка це все принесла. Продавець манірився-манірився, а потім каже: давай сто доларів — і дам. Такого в моєму житті не було. Я дав йому сто доларів, вийшов на цю людину і далі вже пішла розповідь, хто вони такі.

- А тоді Ви вже шукали це приміщення?

- Так. З 2007 по 2021 – це шлях від придбання архіву Григор’євих до моменту, коли воно на стіни в їхні кімнати потрапило. Цю кімнату я називаю кімнатою Куражу. Тому, що ми тут живемо з дружиною. Це обжитий музей. Тут поспати можна, прийняти гостей. Я під час екскурсій не завжди сюди заводжу, особливо, коли велика група.

По змісту найголовніша кімната Еволюція. Назбирати багато – це не так складно. А от вибрати, коли вже багато зібрано – найважче. Ти потрапляєш в полон своєї колекції.

Еволюція

- У вашому музеї можна все в руки брати, правда?

- Абсолютно. Це скіфські стріли. У нас дуже багато на полях лежить скіфських стріл. Навіть не можу пояснити, чому їх так багато. Або у нас багато битв було, або у скіфів традиція була — ранком прокинутись і стріли в небо пускати.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- Ви пропонували відвідувачам музею за наконечниками спобувати порахувати скіфів?

- Це якраз про еволюцію. Геродот писав про те, як рахували скіфів. Цар вирішив порахувати, скільки в нього підданих. Дав команду, щоб кожен скіф передав царю вістря стріли. З усієї Скіфії почали привозити стріли, вони їх порахували. Потім, звичайно, збилися, поки сходили на обід. Потім вже рахувати ніхто не хоче, а стріли везуть – і врешті навезли таку гору, яка могла покрити 10 вершників на конях. Щоб добро не пропадало, вони вирішили відлити казан із цих стріл. Геродот його бачив і описує цю ситуацію.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Важливо, що ми тут у дворі біля музею усе оце робили: стріли із пластиліну, потім я спеціаліста запросив, який зміг виліпити скіфський казан. Ліпили і діти, і дорослі. Це вже такий еволюційний музей. Вважаю, правильно, коли ти Геродота оживляєш і даєш людям можливість взяти участь у театралізованому історичному дійстві.

А це ми з дружаною вирішили зробити костюм сіверянки. Це представниця племені сіверян, які жили у нас на Сумщині, точніше під Сумами.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- Це не виставковий варіант?

- Ні. Дружина його одягає. Головне, вона фарбувала тканину волошками, настільки правильно це робила. Це реконструйований костюм. У сіверян отакі дзвіночки відганяли злих духів. Кожна жіночка торохтіла своїм звуком. Оці дзвіночки дають можливість почути звук, якому 1000 років. Ти чуєш те, що чула княгиня Ольга.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

Світлиця

- Це виставковий простір. Тут не було виходу нагору, і це ми вже зробили сходи. Зараз тут експонується виставка "Два Леонтія – різні погляди". Леонтій Костур – сумчанин, а Леонтій Вішталь – родом із Полтави, але на Сумщині скінчив своє життя. Його роботи потрапили до мене в експозицію. Найцікавіша робота Костура – "Свята Марія везе Ленд-ліз для України". Танки, літаки, артилерія. Актуальна робота.

- Коли ця робота створена?

- У 2021 році. Це назву вона отримала. Він як художник - пророк, малює-малює – назви нема. Потім щось відбувається, а воно вже на полотні. У нашій галереї картина є – "Фосфор". Після Маріуполя ми забалакали про фосфорні бомби і навіть по Сумщині це відбулось. А він каже: "Я її намалював і не знав. Тепер я розумію, для чого я її намалював". У нього часто це прослідковується.

Я давно захоплююсь творчістю Костура. Він настільки неоднозначний, провокаційний, пророчий. Дуже багатогранний. Спочатку думаєш: та що це таке? А потім не хочеться навіть відходити від його картин. Вже якийсь діалог виникає. Тим більше з його скульптурами. Я їх називаю Верижани, бо вони дуже схожі з Верижицею, яку я знайшов. За кольором, фактурністю, співвідношенням сторін і форм. Він же не знав, що я знайду отой ланцюг, він їх робив задовго до цього. Мені здається, в ньому є якась вікова пам'ять, яка в ньому живе і назовні виходить.

Музей дотику "Причал Одіссея" у Сумах. Інтерв’ю-екскурсія з Сергієм Гуцаном
Суспільне Суми

- До Костура Ви точно не байдужі, адже на його 75-річчя фактично подарували йому галерею. Чого Ви це зробили?

- Чим більше спілкуєшся з його творчістю і з ним самим, розумієш, що людина геніальна. Суми ще до кінця не зрозуміли, наскільки дивовижний майстер у нас живе і працює. Коли тут вже якісь картини були, декілька предметів було у мене, я хотів повідомити відвідувачам, особливо, немісцевим, що у нас є такий майстер і попросив декілька предметів.

- Тобто, це дороговказ, а галерея в іншому місці?

- Про галерею ще й думки не було, в мене був дороговказ на самого Костура. Що у нас є таке диво. Але, коли я потім додав ще декілька картин, побачив як воно вигідно виглядає в нормальному просторі, а не так, як він вдома в себе показує в хаосі. Настільки це було швидкоплинно, що я навіть не зміг зрозуміти, як це відбулося. Я кажу: Феофаничу, Вам би нормальну галерею, у мене там і приміщення є. Він каже: Сергію, треба робити терміново, мені 16 червня 75 років. Я навіть не встиг задуматися, як ми зробили "Галерею сучасного мистецтва. Костур". Це музей, який взагалі навіть в тайниках душі не планувався, але він відбувся.

- Тобто, Ви не виключаєте, що може з’явитися і третій, і четвертий?

- Я ще не знаю, чим зайнятися, але вже шукаю третю локацію.

- За яких умов Ви б все ж виїхали із Сум чи навіть не розглядаєте таку можливість? Вважаєте, що повинні бути тут і це Ваша справа?

- У мене не так давно хтось запитав на вулиці: а що у вас там за музей? І я розумію: якщо скажу, що краєзнавчий, то це довго і, по суті, неправильно, не спрацює. І я кажу: у мене музей дотику. І по реакції я зрозумів, що це ключова фраза. Випадково її вигадав, вона з підсвідомості вилізла. Це така і "піарна" назва – і провокаційна, і правильна. Бо до всього можна торкнутися. А друге, коли в мене запитали "Чого ти не виїхав?" в приватній розмові, у мене блискавично з розуму – так у мене тут дід похований, центр мого світогляду. От, для мене важливо, що в Охтирському районі в селі Комишах моя родина похована. Це те, що мене тримає і дає сили. У мене – це мій рід, який жив на цих землях. Він мене настільки надихає і дає внутрішню силу, що я не побіжу. А як же дід Фанас? Як я там буду дивитися йому в очі? Він скаже: "Що, втік, онучок?" Це так суб’єктивно, але для мене важливо. Я на цьому тримаюсь. Поки Україна існує і це наша земля, я думаю, що ще не настільки у нас погані умови, щоб звідси виїжджати.

Авторка — Оксана Кириленко

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до нашої спільноти у Viber

Підписуйтеся на наш Instagram

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди