Пережила Голодомор, Другу світову війну та евакуацію через повномасштабне російське вторгнення — 100-річна Лідія Макаренко нині мешкає у Кролевці разом із донькою. Жінка родом із Білопільщини, усе життя працювала, шила одяг, вишивала ікони та доглядала господарство. У 2022 році, під час евакуації, не забула взяти із собою улюблені тюльпани та вишитого півника. Історія довгожительки — у матеріалі Суспільного.
Лідія Макаренко, якій місяць тому виповнилося 100 років, тікаючи від обстрілів на початку повномасштабної війни, забрала із собою тюльпани. Зараз квіти висадили на городі, розповідає її донька Людмила. У перші дні війни жінка забрала матір із сестрою до Кролевця.
"Собачку забрали, зараз вона у нас тут теж «переміщена особа». Ми їхали з Білопільщини сюди, вона сиділа у сестри на руках і жодного разу не зрушилася, просто як людина дивилася у вікно. Я їх сюди привезла, розмістила, як змогла", — говорить Людмила Марченко — донька Лідії Макаренко.
Лідія Макаренко народилася та виросла у селі Гиріне на Білопільщині. Дівчиною довелося пережити Другу світову війну. Під час нацистської окупації доводилося натирати ноги часником, аби уникнути примусового вивезення до Німеччини, згадує розповіді матері Людмила: "Її хотіли вивезти працювати, як і всіх. Вона сильно натерла часником ноги, литки, і відкривались язви. І їй сказали: «Нам така не підходить»".
"Усього було: бомби летіли, снаряди. Не можна було худоби тримати. І корова була, і поросята, і кури, і гуси — усе в мене було. Ночували в погребі..." — згадує довгожителька.
Під час голодомору 1932-1933 років родину врятував власний город, розповідає Людмила. Ще з дитинства матері доводилося тяжко працювати на полі: "Вставала, йшла на поле, моркву полола, картоплю полола, щоб хтось щось дав. Після школи теж ходила полоти городи. Раніше ж були на полі городи, це зараз уже немає. І отак ходила, каже, щоб просто заробляти".
З підліткового віку пані Лідія захоплювалася вишивкою та шила одяг. У рідному домі на Білопільщині залишилося 45 вишитих нею ікон. Під час евакуації родині вдалося забрати кілька робіт. Серед них, каже Людмила, улюблена вишивка її мами.
"Оце її остання вишивка була. А оцей її півник, із ним вона не розстається. Я не знаю, чому вона його сюди взяла. Вона тримала його біля себе та їхала. Ми ж не думали, що надовго їдемо", — розповідає донька.
"Одяг шила і тато шив ще, мама теж шила, і я все, що було, те й шила. Машинка була, а тепер і машинки вже немає”, — згадує пані Лідія.
У свої 100 років пані Лідія має гарний зір, полюбляє читати та сама намагається за собою доглядати, щоправда, через вік їй стало важче говорити, додає Людмила.
Людмила нині самостійно доглядає за матір’ю. Також жінка має город, де власноруч змайструвала теплицю.
Поки дозволяли сили, говорить Людмила, мати завжди допомагала: "Цибулю чистила, часник чистила, квасолю лузала. Багато чого робила по господарству. Якщо треба було начистити картоплі, я приносила її, вона сідала на кухні й усе мені чистила. Це їй було ще 95 років, і вона мені в усьому допомагала".
Секрет свого довголіття, розповідає Людмила, її мати пояснювала так: усе життя чесно працювала, нікого не ображала та допомагала людям. Частину вишитих нею ікон пані Лідія подарувала церкві у Білопіллі.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
