Українка Марина В'язовська — друга в історії жінка, яка отримала медаль Філдса, найпрестижнішу відзнаку у математиці для молодих науковців. В'язовську нагородили за розв'язання геометричної задачі про пакування сфер, над якою вона працювала впродовж кількох років. Суспільне поговорило з математикинею про гендерний баланс у науці, про війну в Україні та про ставлення європейської наукової спільноти до російських науковців.
Як ви дізналися про нагороду?
Я була щаслива, тому що видається дуже мала кількість цих нагород — отримують максимум чотири людини кожні чотири роки. Не скажу, що це була несподіванка, я сподівалася, що так станеться, але коли дізналася, що саме мені присудили цю премію, була дуже щаслива.
"Наука — це м'яка сила, тому науковці можуть підтримувати Україну суто символічно".
Ви всього друга жінка в історії, яка її виграла. Як збільшити кількість науковиць, які отримують відзнаки?
Збільшити кількість жінок загалом у науці, відтак і кількість жінок, які отримують нагороди, зросте.
"Я знаю колег, які загинули, які поклали книги на поличку і пішли воювати".
Яке співвідношення жінок та чоловіків у вашій сфері?
Тут важко назвати статистику. Я працюю у Швейцарському федеральному технологічному інституті Лозанни. У нас на факультеті десь 25 професорів, серед них — шість жінок. Для математичного інституту це досить високе число і ми цим пишаємося. Цифра може відрізнятися залежно від університету, але думаю, що ситуація в математиці не найскладніша. Є галузі, де жінок ще менше.
Розкажіть детальніше про працю, за яку ви отримали нагороду.
Я її отримала за розв'язання задачі про найщільніше пакування сфер у 8-вимірному просторі. У нас є сфери однакового розміру і ми намагаємося з них створити якусь найщільнішу конфігурацію. Не так просто пояснити, бо моя робота— не в трьохвимірному просторі, а у 8-вимірному.
Що це означає?
Щоб визначити точку у восьмивимірному просторі, потрібно задати 8 її координат, тобто 8 дійсних чисел, які дають нам координати цієї точки. Це і є восьмивимірний простір. З точки зору математики, ми не намагаємося ані ці координати уявити, ані придумати якесь фізичне пояснення. Це просто набори з восьми чисел.
Тобто ваша праця про те, як втиснусти більше інформації в обмежений простір, правильно?
У загальних рисах — так. Це таке поетичне пояснення. А саме задача про пакування дає нам чисельне формулювання цього питання математичною мовою.
Уперше цю задачу про пакування куль ще у 1611 році запропонував Йоганн Кеплер, німецький математик і астроном. Скільки часу ви витратили на її розв’язання?
Я працювала кілька років. Задача лягла в основу мого наукового проєкту в Берлінській школі математики. Останні два роки це була моя основна задача, і, звичайно, коли я зрозуміла, що знайшла розв'язок, було приємне відчуття.
Ви знали, що зможете її розв'язати? Адже цього ніхто не зробив за 400 років.
Тут є трішки перебільшення, оскільки Кеплер нічого не казав про восьмивимірний простір. Задача Кеплера була про трьохвимірний простір, її розв’язав Томас Гейлз у 1998 році. Насправді я не знала, чи зможу її розв'язати. Інколи в науці доводиться ризикувати, без цього не вийде.
Який вона має результат у практичному вимірі?
Тут є така річ, яка може когось розчарувати, але застосувати це на практиці досить складно. Доведення — це аргумент, який має переконати в тому, що якесь твердження правильне. Як це застосувати на практиці — не дуже зрозуміло. Якщо трішки пожартувати, то практичний результат у тому, що ніхто не намагатиметься побудувати кращу восьмивимірну упаковку. Тож я зберегла багато часу тим, хто міг його на це витратити.
Читайте також: Без російського палива на українських АЕС. Як працюватимуть реактори
Наскільки наукова спільнота добре обізнана про війну в Україні?
У Європі всі про це знають, всі підтримують Україну. Є багато програм підтримки українських науковців, студентів. Думаю, всі шоковані — всі ці кадри зруйнованих університетів, наукових установ, небезпека, у якій опинились українські і атомні об‘єкти, і наукові, і вільної інфраструктури. Тому всі ставляться до цього дуже серйозно.
А як реагують?
Наука — це м'яка сила, тому науковці можуть підтримувати Україну суто символічно. Це підтримка для студентів та науковців, які опинилися у важкій ситуації. Це спроба допомогти людям знайти нове місце для роботи й навчання. Звичайно, в науковому середовищі є розуміння того, що ми не маємо дискримінувати студентів та науковців з Росії. Переслідування конкретних людей у європейських країнах — це те, що неможливо. Адже, як ми знаємо, багато російських інститутів та університетів підтримали війну.
Під час вашого нагородження показали відео, в якому згадали про загиблу в Харкові 22-річну Юлію Здановську. Ви знали її?
На жаль, ні. У неї була велика мрія вчити дітей математиці. Тобто вона мала цікаві пропозиції поїхати за кордон, займатись дослідницькою роботою, але вирішила, що буде жити в Україні і присвятить себе саме роботі з дітьми. Вона мала би виховати нове покоління вчених, вчителів, лікарів, і, на жаль, ми це втратили.
Ваша сім'я з Києва. Як вона переживає війну?
Я намагалася їх переконати хоч на якийсь час приїхати до мене, але вони вирішили залишитися в Києві. Батьки мого чоловіка планують повертатись в Україну.
Читайте також: План відновлення України. Що презентували в Лугано
Як війна впливає на українську науку?
Я знаю колег, які загинули, які пяоклали книги на поличку і пішли воювати, колег, які стали волонтерами. І фінансування науки зараз — не головний пріоритет, на жаль. Звісно, це негативно впливає на галузь. Водночас, думаю, що війна — це прискорювач прогресу. Якщо подивитися історично, можна побачити закономірності між періодами війни та розвитком науки. Мені здається, що війна — це час розвитку прикладної науки, тому що виникає багато практичних питань і вони часто потребують технологічного розв’язку. Тому я сподіваюся, що, незважаючи на складні і руйнівні наслідки, які війна матиме для української науки, все ж таки українське суспільство не проґавить цей час для модернізації. Я думаю, ми дізнаємося багато нових імен, які під час війни придумають щось надзвичайно цікаве. Сподіваюсь, скоро настане період відбудови України і тоді суспільство не забуде про науку.
Під час нагородження ви сказали, що одного дня сподіваєтеся повернутись до Києва. Що ви плануєте зробити у першу чергу у столиці?
Мабуть, обійняти батьків. Я багато подорожувала, але Київ для мене — рідне місто, і я завжди відчуваю, що де би не жила — це тимчасове явище, а мій справжній дім — Київ.
Яке найулюбленіше місце в Києві хочете відвідати у першу чергу?
Це, звичайно, квартира, у якій я виросла. Святошин. Я розумію, що Київ великий, є більш видатні місця, але наш двір — це моє місце сили.
Над чим надалі плануєте працювати?
У сфері математики для мене мало що змінилося. Бо математика ж не знає, хто отримав премію. Є одні й ті самі питання, над якими я вже давно думаю. Буду продовжувати розв’язувати геометричні задачі, думати про питання в аналізі Фур'є, як побудувати функції зі спеціальними властивостями. Але з іншого боку, хотілося би вивчати щось нове, шукати ті галузі, в яких мої знання могли би бути корисними, застосованими.
Читайте також
"Ми можемо втратити 5 млн людей" — демографиня Елла Лібанова
Як вижити, коли живеш у історичних подіях: говоримо з історикинею Наталею Яковенко
Путін зіграв проти себе: НАТО ухвалило історичні рішення, що змінять безпекову ситуацію у Європі
