28 червня — День Конституції України. Її ухвалили через 5 років від проголошення Незалежності — у 1996-му. Народний депутат кількох скликань та один з авторів Конституції Іван Заєць розповів Суспільному, чому Основний Закон приймали так довго, які його положення викликали найбільші суперечки та як війна впливає на конституційні процеси.
Про вплив війни на конституційні процеси
Ризики для Конституції в умовах війни можуть бути у випадку, якщо народні депутати матимуть намір внести до неї суттєві зміни. Під час війни увага суспільства, увага експертів до Конституції об'єктивно падає, і те, що зараз відбувається у Верховній Раді, значною мірою поза увагою суспільства. А Конституція — це настільки фундаментальний документ, джерело нашої правової системи, нашого законодавства, що не можна у полегшеній, закулісній формі, без уваги суспільства вносити до неї зміни чи проводити якісь маніпуляції.
Утім, конституційний процес — це не лише зміни чи доповнення до Конституції. Конституційний процес передбачає і використання таких інститутів, як тлумачення Конституційним Судом певних положень чи норм Конституції. Ми знаємо, що наразі Конституційний Суд у нас фактично заблокований. Тому наразі до Конституції навряд чи дійдуть руки у наших народних депутатів. Скажімо так, війна обнуляє конституційний процес та перемикає увагу політиків на те, щоб перемогти у війні проти Росії.
Про прийняття Конституції у 1996 році
Нам потрібно було уконституювати нову, незалежну, демократичну державу, бо тоді ми відійшли від статусу колонії у складі російської комуністичної імперії і взяли курс на творення незалежної держави. Ми мали відійти від тоталітарної системи до демократичної, плюралістичного характеру; від економіки адміністративної — до ринкової. Я вже не говорю про права людини та інші не менш важливі речі. Тому, як бачите, тут дуже складний предмет конституційного регулювання. Але головна причина, чому на це пішло так багато часу, полягала у тому, що "ліві", які на той час домінували у парламенті, не хотіли нової Конституції, тому що вони усвідомлювали, що це паспорт нової держави, що Конституція розріже пуповину із російською комуністичною системою. Вони розуміли, що не буде тієї радянської практики, зафіксованої у Конституції, як це було раніше. Тому вони дуже опиралися конституційному процесу, оскільки інакше бачили модель нашої держави.
Ми ж чітко говорили про те (і це було зафіксовано у декларації про державний суверенітет України від 1991 року), що влада має організовуватися за принципом розподілу: на законодавчу, виконавчу та судову. Ми говорили про президентську форму правління, а комуністи — про парламентську, але і в цьому випадку парламентаризм вони розуміли не в європейському сенсі, а у радянському. Тобто вони хотіли побудувати таку систему, де Верховна Рада стоїть згори, а їй підпорядковані обласні, районні та ради населених пунктів. По суті це та сама радянська система.
Якраз у боротьбі демократичних сил з "лівими", прокомуністичними, проросійськими силами і створювалася наша Конституція. Саме ця боротьба була головним чинником того, що процес затягнувся на дуже довгий час. У свідомості суспільства створилося таке враження, що в нас Конституція — це плід "Конституційної ночі". Але ні, це був дуже тривалий процес із залученням великої кількості людей.
Тут говорити треба не лише про народних депутатів, не лише про президентів нашої країни, але й про тих експертів, правників, які були ядром цього конституційного процесу. Вони нам давали свої розробки та рекомендації. Ми тоді дуже дбайливо ставилися до тих пропозицій і саме завдяки їм ми створили таку високоякісну Конституцію.
Читайте також: Як приймали Конституцію України. Тисячолітня хроніка подій
Окрім того, часто усі заслуги конституційного процесу приписують другому Парламенту, хоча насправді перший парламент здійснив найдовшу роботу над проєктом Конституції. Я нагадаю певні етапи цієї роботи. Це декларація про державний суверенітет України, яка мала стати основою для вироблення нової Конституції. Це і фундаментальні зміни до старої Конституції УРСР від 24 жовтня 1990 року, про вищість українських законів над законами Радянського Союзу. Це і створення та робота конституційної комісії, яка мала подати проєкт концепції Конституції. До речі, у лютому 1991 року голова конституційної комісії Леонід Кравчук закликав депутатів не поспішати з розробкою проєкту Конституції, бо тоді союзна влада взяла курс на проведення референдуму про збереження Радянського Союзу. Але опозиційні депутати і експертне ядро наполягали на тому, що потрібно поспішати з розробкою та ухваленням Конституції, бо правильне політичне рішення — це вчасне політичне рішення. Тому вже 19 червня 1991 року Верховною Радою була ухвалена концепція Конституції, у якій була закладена президентська форма правління. Згодом, у серпні 1991 року, Верховна Рада проголосила Незалежність України і конституційний процес почав рухатися з новою силою. Тому внесок Верховної Ради першого скликання був колосальним.
Про положення Конституції, які викликали дискусію під час її ухвалення
Таких проблемних моментів, які тоді, під час ухвалення Конституції у 1996 році, виникали дискусії, можна виділити п'ять. Це питання самоорганізації влади: президентська форма правління, змішана чи парламентська. Верховна Рада схилялася саме до президентської форми правління. Ми виходили з того, що світ дуже швидко змінюється, тому потрібно підвищувати індивідуальну відповідальність людини, а не ховатися за "рішеннями колгоспу". Друге проблемне питання — це питання власності. "Ліві" не хотіли, аби приватна власність домінувала а була в основі організації суспільних відносин. Третє питання стосувалося державної символіки. Четверте — мови. І п'яте — це питання про статус Криму.
У питанні статусу Криму потрібно повернутисz на крок назад, до 12 лютого 1991 року, коли Верховна Рада відновлювала автономію Кримської соціалістичної республіки. Тоді головна частина опозиції не голосувала за це рішення, бо ми усвідомлювали, що ці надмірні повноваження для окремої території повернуться для України великим лихом. До того ж у нас був досвід розподілу Чорноморського флоту і ми бачили, як Росія вчепилася пазурями у цей флот, аби створити плацдарм для подальшого наступу на українську державу. Ми також спостерігали процес ядерного роззброєння України і ми чудово розуміли, що Росія не сприймає Україну як самостійну державу.
Наведу такий приклад: 26 серпня, через день після проголошення Незалежності України прессекретар президента Росії Бриса Єльцина Павло Вощанов сказав, що до республік, які стали на шлях незалежності, вони можуть мати територіальні претензії.
Як приклад я наведу ще одну думку: 12 лютого 1991 року депутат Верховної Ради Дмитро Шлемко під час свого виступу зазначив, що якщо зараз питання автономії Криму вирішується натисканням на кнопку системи голосування, то пройде час і долю Криму доведеться вирішувати натисканням на кнопки ракетних систем. Як бачимо, це були пророчі слова. Та й загалом, якщо оцінювати конституційний процес, то багато його авторів ще тоді передбачали сьогоднішню велику війну, бо суверенітетом не можна розкидатися.
Що ж стосується фіксації у Конституції курсу на членство у НАТО та Європейському союзі, то це не стало тригером до початку великої війни. Навпаки, це результат політики, яку ми сповідували від самого початку новітньої боротьби за Українську державність. Ще у 80-х роках, будучи членами "Руху", ми закликали людей до повернення у європейський політичний простір, з якого були насильницьки вирізані.
Про майбутнє Конституції у післявоєнний час
Варто розуміти, що наша Конституція не передбачає нової редакції. Відповідно до нашої Конституції ми можемо вносити лише точкові зміни та доповнення. Коли ми її писали, то усвідомлювали, що навколо Конституції будуть здійснюватися маніпуляції. Ми усвідомлювали, що Росія буде атакувати українську державність зокрема і через конституційний рівень. І ми заклали такі механізми у Конституцію, які не дозволяють так швидко її змінити. Ми передбачали ці "вітри" і тому ми написали Конституцію, яка б не вичерпала свого потенціалу.
Потенціал її використання та посилення дуже великий. Наприклад, інститут конституційних законів: ми беремо читаємо Конституцію і бачимо, де потрібно ухвалити конституційні закони, наприклад, закон про використання нашої символіки, якого досі немає. Тому якщо ми створимо ці закони, то ми врегулюємо дуже багато відносин без змін до самої Конституції. Є й інший механізм, який треба застосовувати, — Конституційний суд, яки на сьогодні паралізований у своїй діяльності. Є й третій момент: Конституція передбачає, що її норми мають пряму дію. Це означає, що можна використовувати Конституцію як закон у здійсненні правосуддя, але у нас такої практики немає.
Тому є величезна кількість можливостей посилити потенціал цієї Конституції. Наприклад, у контексті рішення про кандидатство у члени Європейського Союзу вже варто думати, чи повною мірою Конституція забезпечує нам вільний рух до Європи.
