"Богдан хотів, щоб син виріс справжнім українцем". Історія вдови та мами загиблого "азовця"

"Богдан хотів, щоб син виріс справжнім українцем". Історія вдови та мами загиблого "азовця"

"Богдан хотів, щоб син виріс справжнім українцем". Історія вдови та мами загиблого "азовця"
Суспільне Поділля

Хмельничанин Богдан Демчук служив у полку "Азов" та загинув у Маріуполі під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вдова загиблого Надія розповіла Суспільному: її коханий Богдан мріяв після закінчення контракту відкрити власне СТО та восени повести сина Михайлика до першого класу.

Найкращий час у житті – це час, проведений із коханим

З майбутнім чоловіком Богданом Демчуком Надія познайомилася в соцмережі у 2016 році. Вій служив у військовій частині в Урзуфі, Надія проживала в Мангуші. За кілька днів переписки Богдан запропонував зустрітися, пригадує Надія.

"Через місяць він мені каже: "Збирай речі, ми їдемо до мене додому". Ми приїхали, познайомилися зі всією родиною. Ми у нього пробули вдома десь два тижні. Потім я дізналася, що я завагітніла від Богданчика. Він дуже зрадів. Ми тільки пішли на УЗД і він сказав: "Все, ми народжуємо". Зателефонував всім своїм друзям, з якими він служив, і сказав: "Все, ми віагітні, ми народжуємо", - каже Надія.

Їх щастю від звістки про вагітність не було меж, пригадує Надія. Народжувати приїхала до Хмельницького. Згодом у Мангуші вони отримали своє житло та оселилися там. Щовихідних родина намагалася виїздити на природу, навіть взимку. Богдан любив рибалити, навчав цьому малого сина Михайлика. Він був найкращим чоловіком та батьком, каже Надія: "Для дитини він нічого не шкодував ніколи, все купував. Він сказав: "Я працюю для того, щоб у сина було все". І так воно дійсно і було, що для сина він нічого не жалів. Син для нього був всім, син – це найкраще, як і для мене зараз, того що це татова копія. Це для нас найкраще диво, що сталося, пам’ять залишилася від Богданчика".

Родину попередили про евакуацію

15 лютого 2022 року, в день народження сина Михайлика, Богдану зателефонували та сказали приготувати тривожну валізу для можливої евакуації, пригадує Надія. Тоді, каже, запропонувала йому виїхати за кордон.

"Він сказав: "Я нікуди не поїду, оскільки я вже був у зоні АТО. Тут моя рідня живе, тут мій син живе, на українській землі". І він мені тоді сказав: "Ні. Я буду до кінця стояти за рідну Україну". Він там залишився", - каже жінка.

24 лютого Надія востаннє бачила Богдана, коли він саджав її з сином до евакуаційного автобуса до Запоріжжя. З Богданом у Хмельницькому Надія спілкувалася через голосові та відео повідомлення. Каже, знала, що йому важко на Азовсталі. 29 квітня вранці вона отримала від нього останнє повідомлення. Потім зв’язок зник. Жінка відчула, що щось не так. Наступного дня, коли вони з сином збиралися на прогулянку, зателефонував молодший брат Богдана, Олег, який разом з ним перебував на Азовсталі, пригадує Надія: "Він каже: "Богданчика нема". Потім патронажна служба зателефонувала і повідомила, що у них був виїзд, там було восьмеро людей: четверо вижили, а четверо загинули прямо на місці".

Сину Михайлику про загибель тата Надія не могла сказати. Натомість бабуся Тетяна сказала, що тато став зірочкою в небі, пригадує Надія.

"Була раз ситуація така: ми гуляли з ним у дворі допізна, було десь дев'ята година вечора, і він дивиться у небо і каже: "Мамо, там татко на мене дивиться". Там зірочка така була, найяскравіша. Видно, що Михайлик дуже сумує. Тато для нього був всім. Так само Михайлик для татка був усім", - розповідає Надія.

Мріяли про власне СТО

Богдан добре розбирався в автівках. Планував восени, коли закінчиться контракт, поїхати за кордон, аби заробити грошей та відкрити власне СТО, розповідає вдова загиблого. Родина придбала приватний будинок під виплату у Мангуші на Донеччині, в гаражі якого й мало б бути СТО. А ще Богдан хотів завести сина до першого класу.

"Богдан писав мені: якщо з ним щось трапиться, він хотів би, аби син Михайлик жив в Україні. Щоб ми нікуди не їхали з батьківщини. Він дуже хотів, аби син виріс щирим українцем", - каже Надія Демчук.

Богдан мріяв повести сина Михайлика до першого класу.
Богдан мріяв повести сина Михайлика до першого класу. Суспільне Поділля

Вона сподівається, що тіло її чоловіка вже повернули під час обміну. Наразі чекає документів, аби здати тест ДНК для ідентифікації. Попередньо родина надіслала відповідь про особливі прикмети: татуювання, родимки тощо.

"Нам сказали: "Нам легше забрати живих звідти, ніж мертвих вивезти". Ми сподіваємося, що буде він в цих списках, щоб скоріше його поховати", - додає вдова загиблого.

Надія не вірить у смерть коханого, доки не побачить тіла. Кажі, сподівається на диво. Вона досі пише йому повідомлення, наче він живий. Каже, так легше переносити біль: "Якби я його зустріла живим, я б сказала, що він – найкращий, і я дуже його кохаю".

Мої сини росли, як справжні хлопці

Богдан не дожив до свого 27-річчя пів місяця, розповідає мати загиблого "азовця" Тетяна Демчук. За її словами, в "Азові» служили два її сина – Богдан та Олег.Олег наразі перебуває у полоні.

У синів було чимало друзів, вони знали кожен закуток у селі, в якому раніше жили, розповідає мати "азовців". Каже, хлопці захоплювалися технікою та риболовлею, були компанійськими та веселими: "Діти мені давали стимул, вони рухали моїм життям. Вони мені допомагали по господарству, на городі були першими помічниками - і копали, і сапали, і гребли, ну все робили. Вони дуже трудолюбиві були. Навіть свою молодшу сестричку Дашу вони вибавили.

Богдан навчався на автослюсаря і водія, Олег – на електромонтера. 19-річному Богдану після закінчення навчання запропонували возити волонтерів на схід України, у зону проведення АТО/ООС, пригадує мати: "І він пішов туди, возив допомогу у зону бойових дій. А тоді каже мені: "Мамо, тут є такий полк "Азов", (десь він про нього дізнався), я спробую туди пройти".

Там, за словами матері, Богдан пройшов справжню кузню: "Їх кували, як єдиний організм, аби вони в бою були єдиним цілим, були певні, що товариш прикриє спину, захистить і не покине".

Молодший Олег, коли прийшла пора йти до війська, захотів потрапити до брата, каже Тетяна: "Він знав, що це за військо, знав, що воно дуже патріотично вмотивоване, пітріотично налаштоване за Україну, за її волю, за честь, і славу, і за народ".

Про "азовців" не треба забувати

Молодший син Олег зараз перебуває у полоні та чекає обміну, каже Тетяна Демчук. Додає: "Навколо "азовців" багато дуже спекуляцій, і всяких домислів, чуток, байок. А вони тільки боронили свій край, свою Україну. Вони її люблять безмежно, і любили, і будуть любити. І ми чекаємо найшвидшого обміну".

Тетяна Демчук пригадує: здачу в полон намагалися приховати. За її словами, Олег телефонував їй та казав: в разі, якщо з ним не буде зв’язку, щоб вона не хвилювалася.

"Він казав: "Ти все взнаєш". Він мені одразу не сказав, але перед тим все одно вийшла інформація. І тоді він мені зателефонував і сказав: "Так, мамо, ми підемо. Це така ситуація, що нам наказали. Ми виходимо, тому що вже дуже важка ситуація". Вони дуже схудли, на 20-25 кілограмів. Були такі дні, що вони їли один раз, а було й таке, що навіть зовсім не їли. І ті люди, що з ними були також, і ті діти", - пригадує мати.

"Азовець" Олег Демчук нині перебуває у полоні.
"Азовець" Олег Демчук нині перебуває у полоні. Суспільне Поділля

З полону Олег раз зателефонував, каже жінка, і перше, що запитав: чи привезли тіло Богдана додому?

Мати хоче, щоб про полонених "азовців" не забували: "Тому що вони в дуже критичній ситуації. Їх треба обміняти, тому що чим довше це буде продовжуватися - тим може гірше бути. Я чекаю: тільки якийсь дзвіночок, щоб він був впевнений, що тут у нього є тил, який його чекає. Чекають його рідні, переживають і надіються, що все буде добре".

Указом президента України від 24 травня Богдана Демчука нагороджено медаллю за мужність 3 ступеня посмертно. Молодшого Олега указом президнта від 25 березня нагороджено орденом за мужність 3 ступеня. Проте нагороди рідним поки не вручили.

Читайте також

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди