Щоб не чути новин про війну, тепер не вмикає радіо, бо потім ніч не може заснути. Олені Іоськовій за тиждень виповниться 99 років. Вона найстарша жителька села Дробишів, що на Новгород-Сіверщині. Коли в 1941 році німці окупували село, Олені було 18. Яке воно, сприйняття війни в юності і через вісімдесят років, довгожителька розповіла нашим журналістам.
У свої майже 99 жінка садить город і тримає кількох білих кішок і курей.
Коли нацисти увійшли у Дробишів Олені було 18. Відтоді минув 81 рік. Саму окупацію і німецьких окупантів згадує епізодично. До війни і на початку окупації жінка працювала свинаркою на колгоспній фермі. Згадує, саме там було кілька зустрічей з німцями.
"Приїхали, так вони шкоди не робили, німці, глянуть, там свиноматка така велика опоросилась. Вони їй – трісь. Свиноматці – капут. Повісять, шкуру здеруть, голову, кишки повикидають, забирають".
Місцевих жителів та їхні господарства на початку окупації, каже, німці не чіпали.
"Ні, ні. Німці такі були – наче наші. Ну на свинарку приїдуть – що треба. І привозили – курячі ніжки, голови нам. Холодцю, кажуть, наварите. На другий раз приїжджають знов. А ми кукурудзи наварили. Вони поїли, кажуть, гуд, і на завтра приїжджали знов, кукурудзу їли і нам тоді шоколадки привозили".
Згадує, неприємності від окупантів почались згодом, перед німецьким відступом. Людей почали вивозити на примусові роботи. Олену вивезли також.
"Наш староста каже, тебе записали в Німеччину. Каже, знаєш що, тікай в місто, тоді вас ніхто не знайде".
Олена втекла в сусіднє село до родичів. Повернулась одразу після звільнення Дробишева радянськими військами. Уже на згарище. Відступаючи німці спалили село.
"Хат може п’ять зосталось усього, а то – село згоріло. Нам невідомо, навіщо вони палили, ми не розуміли".
Родинна хата Олени згоріла теж, – довелось попроситись на квартиру до родичів, – згадує, у чужому домі їй було важче ніж під час окупації, але у власній хаті.
"Добре" було жити на квартирі – так, що хоч вночі з хати втікай. То не так лапті поставила, то не туди лягла".
Олена тепер живе сама в однокімнатній хаті, що на місці батьківської.
Телевізора не має, бо не любить його дивитись. Її дозвілля – читання газет.
В газетах, які читає пані Олена, новин нема і в них не пишуть про теперішню війну. Через неї тепер не слухає і радіо.
"Я не хочу й слухати його. Увімкну, нагнусь, постою, кажу – ні, не хочу. А то ніч спати не буду. То вбивають, то на міни наїжджають, то у двори лазять, граблять, курей забирають і усе".
Провідувати Олену Іоськову щодня приходить племінниця Анна, тоді бабуся не втримується і запитує, чи не закінчилась війна.
"Ще не скінчилась? Я кажу, ні, ще не скінчилась, ще йде, і – сильна війна. Так що вона теж переживає за кожного, що люди гинуть, скільки дітей загинуло, вона переживає", – каже Анна.
Подробиці у відео:
Читайте також:
Сам лишився без житла і допомагає іншим. 78-річний волонтер Анатолій Бабенко
