Це місце – справжня зірка з-поміж архітектурних пам'яток Чернігівщини. Тут гостювали письменники та поети, творили композитори та художники. Воно приваблювало відвідувачів красою та гостинністю власників, про яку ходили легенди. Це – палац Тарновських у Качанівці. Більше про це місце Суспільному розповів чернігівський історик Володимир Пилипенко.
Сьогодні палацово-парковий комплекс у Качанівці – один із найпопулярніших туристичних об'єктів Чернігівщини. Він відомий далеко за межами регіону. Його уподобали не лише туристи, які їдуть сюди із різних областей України, а й кінорежисери та фотографи: тут постійно відбуваються фотосесії та зйомки фільмів. З обережністю, але можна сказати, що палац у Качанівці переживає своє відродження. А передувало цьому майже 60 років занепаду і поступової руйнації. Але про все по черзі.
Перш ніж стати одним з осередків українського культурного життя 19 століття палац у Качанівці змінив власників та зазнав кількох перебудов. Першим власником маєтку у Качанівці був всесильний президент Другої Малоросійської колегії Петро Рум’янцев-Задунайський. Він розпочав будівництво і палацу, і парку.
Згодом маєток передарували, успадкували та, зрештою, він опинився у власності Григорія Тарновського. Тарновські довго володіли Качанівкою, з їх іменами пов'язаний розквіт палацу, а сама назва Качанівка стала асоціюватися із розкішшю, красою, мистецтвом та культурою.
Сам палац кілька разів перебудовувався, різні власники вносили до нього модні архітектурні деталі, наповнювали парк альтанками, містками, парковими скульптурами. Все це разом із гарно розпланованим і висадженим парком та мережею ставків перетворило качанівський маєток на один із найкращих прикладів садово-паркового мистецтва в Україні.
За час, коли Качанівка перебувала у власності Тарновських, вони перетворили свій маєток на вирій, "куди злітається учене, художнє і письменне птаство". Тарновські любили запрошувати до себе митців та вчених і навіть завели спеціальний альбом, де гості залишали автографи. А перелік гостей нагадує енциклопедію української культури 19 століття.
Проте часи йшли й Тарновські продали свій маєток цукровому королю Павлу Харитоненку. А вже радянська влада націоналізувала, тобто відібрала маєток у власників. З цього моменту і почався поступовий занепад і палацу, і парку.
Спочатку тут діяла дитяча комуна, у воєнний та повоєнний час – військовий шпиталь, трохи згодом – туберкульозний санаторій. І лише у 1981 році Качанівку оголосили Державним історико-культурним заповідником. Увесь цей час про збереження чи відновлення палацу мало дбали.
Розміщення у колишніх маєтках чи палацах лікарень було однією зі стратегій радянської влади у боротьбі зі старою культурою. Насадження нових культурних норм, або ж "культурна революція", як її називали, передбачала заперечення надбань культури попередніх епох. А палаці, маєтки, парки були зримим уособленням попередньої культури. Їх можна було знищити фізично, або ж поставити на службу новій державі – "державі робітників і селян". Це було своєрідною відплатою колишніх "експлуататорських класів" за горе і злидні, яких зазнавали робітники. Тому з точки зору пропаганди, таке використання палаців було виправдане. На жаль, мистецька та історична вартість архітектури цілком ігнорувалася, принаймні, у перші десятиліття радянської держави.
Плоди такого ставлення ми пожинаємо до сьогодні. Адже на відновлення палацово-паркового комплексу коштує дуже дорого і займає багато часу. Цього року мали розпочатися масштабні реставраційні роботи у палаці, але російський напад на Україну відклав цю справу до перемоги.
Читайте також:
Єлецький монастир: десакралізація по-радянськи
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
