Подружжя Світлани Лук'янової та Миколи Масюка двічі втікало від війни на Донбасі. До 2014 року вони жили у Слов'янську. Сподівалися, що війна триватиме недовго, тому почали облаштовуватись у Покровську за кілька десятків кілометрів від Донецька. У обидвох інвалідність, через це після повномасштабного вторгнення російських військ вирішили евакуюватись.
Вісім років тому Світлана та Микола перевезли до Покровська дітей та онуків. Після цього у їхній будинок у Слов'янську влучили дві міни.
"У нас би не було ні дітей, ні онуків, якби ми тоді їх не вивезли. Сина взагалі з-під обстрілів витягували", — розповідає жінка.
Останні кілька років родина жила у Покровську. Неподалік їхнього будинку був військовий госпіталь. Микола розповідає, що часто бачили, як швидкі привозять поранених українських військових.
Після повномасштабного вторгнення Росії спочатку не планували їхати. Місяць залишались удома. Потім обстріли посилились, а очільники Луганської та Донецької адміністрацій закликали мирне населення виїхати. Людям з інвалідністю пропонували евакуацію потягом. У день від’їзду залізничний вокзал Покровська атакували ракетами. Світлана говорить, що тоді загинув машиніст потяга.
Дорога в Чернівці тривала два дні. Тут пару прихистили в геріатричному пансіонаті.
"Ми на візках, нас потрібно носити. О 03:00 персонал був на роботі, з усім допомогли. Були такі привітні, щоб нам аж плакати хотілось, що вночі нас так зустрічають", — розповідає Світлана.
Подружжя говорить, що вже освоїлись на новому місці. Водночас після війни повертатимуться у Покровськ. Їхні діти залишились в місті під обстрілами — подружжя мріє побачитись з ними після перемоги України.
Читайте також
"І на мене автоматом націлювались". Історія сім'ї з Херсона, яка евакуювалась на Буковину
"Після звірств у Бучі діти просили виїхати". Історія сім'ї херсонців, які евакуювались до Чернівців
