Чернівецька область серед регіонів, куди через війну переїжджає найбільше підприємств. Зараз це понад 100 компаній. Серед них фірма, яка займається виготовленням екологічних дерев'яних вікон та дверей — вони перевезли обладнання з Київщини до Вижниці та відновили виробництво. Чи допомагає держава переїжджати підприємствам та чи вигідно їм залишатись працювати тут — в інтерв'ю Суспільного зі співвласником компанії Олександром Друговим.
— Перед початком війни західна розвідка та медіа повідомляли про можливе вторгнення російських військ в Україну. Тоді ви планували переїзд у випадку, якщо почнуться бойові дії?
– Ми в це не вірили, тому планів переїзду до першого дня вторгнення не мали. Прийняли це рішення вже після. Тоді зорієнтувалися і вирішили переїздити.
— У Вижницю ваше підприємство переїхало з Київщини. Ви користувалися державною програмою з релокації бізнесу?
– Так, ми скористалися програмою від Кабінету Міністрів України про евакуювання підприємств із зони бойових дій: заповнили бланк і уже через дві години нам зателефонували із Чернівецької області й запропонували п'ять або шість місць, де можна зупинитися.
— Чому обрали Вижницю?
– Представники цього міста першими до нас звернулись. Я сюди приїхав і розглянув кілька варіантів. Приміщення, у котрому ми зараз перебуваємо, було найкраще: підійшло за розташуванням та технічними умовами.
— Як ви переїжджали?
– Перевозили обладнання приватні перевізники упродовж трьох тижнів. Для цього залучили понад 10 вантажівок. Вирішили переїздити, як тільки прилетіли перші ракети. Ми цього не злякалися, наші хлопці всі були згуртовані, дехто пішов воювати. Програми, котрі пропонували перевезти обладнання, працювали повільно: треба було ставати в черги, чекати, а у нас вже не було часу. Тому вирішили перевозити обладнання самостійно.
За перевезення однієї вантажівки платили приблизно 30 тисяч гривень.
— Як змінилися об'єми виробництва після війни?
– Наше підприємство займається виготовленням енергоефективних вікон та дверей. Ми не використовуємо шкідливі матеріали, тільки екопродукцію. Об'єми змінилися повністю, все доводиться робити з нуля: налагодження контактів, постачання й так далі.
Наше підприємство не працювало 2 місяці. Збитки у нас були: перевезення, утримання працівників, плата податків. Це немалі суми, але ми рухаємося вперед. Загалом усе обійшлось приблизно до мільйона гривень.
— Наразі є державна програма для підтримки бізнесу під 0% річних. Чи плануєте скористатися цією фінансовою програмою?
– Так, ми стежимо за цим. За потреби, після запуску цих програм кредитування, ми б хотіли скористатися для того, аби пришвидшити розвиток на новому місці.
— На яку суму плануєте взяти кредит?
– У нас є два варіанти цього, тобто мікро- або макрокредит. Мікрокредити – це приблизно два мільйони гривень, для того, щоб ми могли доукомплектувати своє обладнання, закупити ліс тощо. Водночас макрокредити – це розвиток на Буковині свого підприємства. Тут про суми говорити поки важко, але в нас є співпраця з німецькою компанією, яка дає проєкт, і ми б хотіли взяти кредит під нього.
— Скількох працівників ви перевезли?
– Ми перевезли 9 людей з собою – це наш "кістяк". Серед них 5 інженерів і 4 столяри. Це ті люди, без котрих ми не змогли б запустити підприємство. Двоє хлопців переїхали із сім'ями. Вони розташувались у селі. Ми їм зняли будинки, влада надала недороге житло.
— Чи залишилися ваші працівники на Київщині?
– Так. Там залишились 4 працівники, котрі працюють на одному з підприємств, яке ми зараз там запустили, а інші хлопці воюють.
— Тобто ви запустили те підприємство, яке там залишилось?
– Так, але не в повному обсязі. Це для підтримки хлопців на Київщині, бо там зараз проблеми з роботою. Замовлень, які в нас були до війни, приблизно на пів року роботи. Хлопці там залишились, тому вирішили запустити там частково таку невеличку лінію для них.
— Чи братимете на роботу працівників з місцевої громади?
– Так, ми працюємо зі службою зайнятості. Вони нам дають телефони тих, працівників, які б нам підійшли й ми зараз розглядаємо ці варіанти. Нас цікавлять оператори числового програмного управління, станків, програмістів та столярів – це ті професії, представників яких ми б із задоволенням брали на роботу.
— Чи важко знайти спеціалістів?
– Якщо чесно, так, важко, але ми зараз будемо запроваджувати навчання для людей, котрі мають бажання працювати у нашому підприємстві.
— Чи плануєте юридично перереєструвати компанію у Вижниці?
– Так, плануємо. Ми зараз переїхали групою компаній, їх дві. Ми плануємо організувати тут третю компанію, котра вже буде зареєстрована повністю у Вижницькій міській раді та сплачуватимемо тут податки. Маємо можливість платити ПДФОПодаток на доходи фізичних осіб за працівників – це десь в районі 10-20 тисяч гривень.
— Чернівецька область лідирує серед регіонів, куди переїжджають підприємства через війну. Чи достатньо отримали підтримки від місцевої та обласної влади?
– Так, я хотів би наголоси на цьому, місцева та обласна рада йшли нам на зустріч по всім питанням. Вони всіляко нам допомогли: надали житло та поселили працівників. Також допоміг директор приміщення, у якому ми розташовуємось
— Чи плануєте після війни тут залишатися?
– Плануємо. Нам тут сподобалось, для нашого підприємства тут є всі умови задля праці – сировина, технічні умови, світло, маю на увазі потужності ліній та логістика.
