Ховали небіжчиків просто на полі та під обстрілами ходили набирати воду з криниці. Персонал та пацієнти Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні понад місяць жили під окупацією російських військ, практично відрізані від постачання ліків та продуктів. Коли не стало світла та води, їжу на 4 сотні людей готували на вогнищах. Хворі з важкими психічними розладами взялися допомагати персоналу, якого було втричі менше, аніж пацієнтів. Детальніше – у матеріалі.
На ранок 24 лютого третину пацієнтів лікарні виписали. У медзакладі лишалися 306 хворих та близько 100 працівників. Лікарню кілька разів пропонували евакуювати. Керівництво на це не пішло, бо жоден заклад області не зміг би прийняти одночасно усіх хворих, які до того ж потребують специфічних умов.
Пацієнтам довелося пояснювати, що коїться довкола, розповіла Світлана Александрова медична директорка Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні.
"Одні заявляли, що ми з них знущаємося, що чинили якісь тортури з ними: "Навіщо ми їх спускаємо у ці підвали? Чому немає світла? Чому ми в туалет ходимо не в комфортних умовах?" Але з часом, коли вони вже чули постійно ці вибухи. То вони нам почали вірити та допомагати".
У лікарню російські військові заходили один раз наприкінці лютого, щойно дійшли села Халявин. За словами Світлани Александрової, 60 солдатів на БТРах заїхали на територію закладу. Перевіряли усі приміщення лікарні, палати та підвали.
Росіяни пішли, упевнившись, що там немає українських військових. Вони стали у селі Халявин та контролювали під’їзні дороги навколо. Коли не стало світла, їжу на 4 сотні людей готували на вогнищі біля харчоблоку. Багаття розводили поряд з кожним корпусом, вони горіли з 6-ї ранку і до початку комендантської години. Пацієнти допомагали.
"І дрова тягали, на вогні варили їсти, на харчоблок варили. І ми теж собі варили. Взагалі, один одного рятували", – розповів Сергій пацієнт Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні.
По воду, а її потрібно було щонайменше 2 тони на день, доводилось ходити до криниці за межі лікарні. Світлана Александрова у білому халаті йшла першою, з нею – кілька медпрацівників та пацієнти з відділення примусового лікування. Таких зазвичай вважають найбільш небезпечними. Їхній корпус – заґратований, тут діє режим посиленого контролю. Це люди із важкими психічними розладами, які під час загострення хвороби вчинили злочини.
"Навіть у дусі конкуренції це робили: "А чому не мене? Я теж хочу. Візьміть мене з собою, я хочу принести воду". Як уся Україна, так і ми з пацієнтами об’єдналися, виходили з тієї ситуації, яка вже була тут. Вирішували щоденні питання всі разом", – сказала Світлана Александрова.
Разом і ховали небіжчиків. За час окупації у лікарні померли 35 пацієнтів. За словами Світлани Александрової, усі були людьми похилого віку зі складними хронічними захворюваннями. 17 померлих – поховали на полі, бо іншої можливості не мали.
Двох померлих з цього вимушеного кладовища вже вдалося перепоховати.
Деталі — у матеріалі:
