"Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця тероборони Рівненщини Тетяною Дудкою

"Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця тероборони Рівненщини Тетяною Дудкою

"Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця тероборони Рівненщини Тетяною Дудкою
Тетяна Дудка/фото: Суспільне Рівне

Чоловік Тетяни Дудки пішов у центр комплектування на другий день після повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну. Тепер він у теробороні. Суспільне продовжує цикл історій, присвячених дружинам військовослужбовців ТРО Рівненщини. Героїня третього інтерв'ю — Тетяна Дудка.

— Як два вас розпочалась війна? Що відбувалося у вас вдома, в родині?

— Я це дуже добре пам’ятаю, це була десь п'ята ранку, подзвонила сестра з Києва, і каже: "Що робить, у нас якісь великі вибухи зі сторони Борисполя, і багато транспорту їде". Вона була в паніці, я не думала, що це щось серйозне відбувається, а чоловік зразу каже – війна. І що їй робити, от вона хотіла поради у нас. Чоловік сказав, що їхати треба. Вона в перший день поїхала до мами. А ми тут у Рівному. Перший день були вибухи, зразу всі попросиналися, чоловік дивився по новинах, що відбувається.

— Що ви тоді відчували?

— Це був не страх, а таке відчуття "невже це у нас таке відбувається?" У мене в голові не вкладалося, що це у нас таке, я не вірила. Але чоловік зразу, він ще місяць чи два тому знав, що щось буде. Він розказував, а я йому: "ти щось придумуєш, не нагнітай обстановку!" Я не вірила, а він серйозно ставився і знав, що щось у нас буде. І мені часто про це говорив. І не тільки мені, а і друзям, але всі не вважали, що він серйозно говорить.

Як ваш чоловік опинився у теробороні Рівненщини?

— Його не мобілізували, він пішов на другий день у військкомат записуватись у тероборону. Мене до відома тільки поставив. Для мене було ну дуже важко це сприйняти, що він іде. Але потім я зрозуміла, що якщо не наші хлопці нас будуть захищати, то хто? І я змирилася, що ми повинні теж чимось допомагати, а вони ідуть в оборону, для внуків, дітей матерів, бабусь, щоб у нас був спокій, щоб захистити країну.

— Була у вас думка переконати його не йти, стримати?

— Були думки його відмовити. Але Валік – козеріг і бик, його переконати стосовно цього неможливо. Стосовно іншого – можна, але тільки лагідно з любов’ю, тільки як скажеш: "коханий". Я жінка, якій треба час до всього. А Валік, він такий дуже чуттєвий. Він хоч і вольовий, але хай чоловіки говорять, що хочуть, але всім їм треба підтримка. Неважливо, який би він сильний був, без нас чоловіки пропадуть, як і ми без них.

— Як ви зараз оцінюєте його рішення?

— Зараз я вже спокійна. Плачу час від часу, але я вже стала стресостійка. Займаю себе різними справами, щоб відволіктись. Це дуже важкий стрес для кожної людини.

— Пам'ятаєте день, коли йому сказали, що треба прийти у центр комплектування?

— Коли йому зателефонували й сказали прийти в центр комплектування, я якось дуже спокійно дивилась. Це я вже пережила. Спочатку було дуже важко. Допомагала збирати йому речі, все, що треба. Допомагала, підказувала. Спокійно, але плачучи, звичайно, потім. Але, що ти зробиш.

— Три місяці війна. Як змінилося ваше життя?

— Моє життя змінилося. Переоцінка дуже велика. Найголовніше – це спокій душевний, це підтримка, щастя. Щастя, що все буде чудово, що всі вернуться живими. Що наступить перемога, і радість, коли це все закінчиться. Багато хто з іншої сторони, яка вступила у війну, не вірить, що у нас тут відбувається. Я знаю по родичах знайомих, там люди уже назавжди не будуть спілкуватись, бо вони не вірять у все це. І те, про що ми сперечались з чоловіком, це нічого не значить. Найголовніше – один одного бачити, спілкуватись, кохатись, відчувати підтримку. Всі речі знецінюються, коли немає чоловіка, який тобі дуже потрібен.

— Як часто ви з ним спілкуєтесь зараз?

— Спілкуємось з ним раз у день. Щодня я йому не набридаю, бо у нього інші справи. Спілкування змінилось. Я більш спокійна стала. Точніше, Валік хоче, щоб я стала спокійніша. Я, буває, не стримуюсь, але на багато речей я стала витриманіша. Хоч я жінка не витримана, може, тому що молода, але я стараюсь мудрішати. Ми говоримо, що кохаємо один одного, питаю, як справи, щось розповідає, щось ні. Я дуже відчуваю, мені краще не розповідати багато, бо я тоді ні спати, ні ходити не буду. Краще я не буду знати.

— Що він розповідає про обстановку, як спить, харчується?

— Він такий, що може до першої та другої ночі не спить, читає багато дуже всього. Харчується – непогано. Не буду говорити про харчування, бо є люди, що і того не знають, і не бачать, і ще в гіршому стані. Буває, знервований. Це ж нормально, у нас у всіх є нервування, щось не виходить, не злагоджується. А так – здоровий чоловік, завжди був патріотом. Його всі знають позитивного, знають, що у нього є свій характер. Це вольова і цілеспрямована людина, дуже начитана. З такою пам’яттю, що якщо з ним сидіти поруч, то це одне задоволення – чути і слухати. Наскільки комунікабельний і дуже толерантний, і дуже цікавий чоловік. Ще треба у нього повчитись.

— Наскільки сильно ви за нього хвилюєтесь?

— Він мене попередив, на що я маю звертати увагу, якщо щось станеться – на наших тваринок. Як він сказав і зразу Таня плаче, бо перший експерт – це собака. Щодо хвилювання, я намагаюсь думати про позитивне, бо якщо думаєш про негативне, воно завжди відбудеться, що у тебе в голові. Те, що ми думаємо, воно обов’язково відбудеться. Тому не дай Боже думати про щось погане. Краще не думати. Забивати себе роботою, і не думати про погане.

— Був такий день за ці три місяці, що запам'ятався найбільше?

— Найстрашніший день – коли почалась війна і почались вибухи. Якби мені хтось сказав, я б ніколи не повірила. І ще найбільший страх у мене був, коли я залишилась одна, і не тільки у мене, а й у багатьох жінок. Коли вимкнули світло скрізь, і мені ввижалося, що тут хтось ходить. Чесно, так страшно було. Думала, що хтось зайде, дзвонила до сусідів. Вони прийшли й сказали, що все добре, щоб я не накручувала себе. І я тоді почала відволікатись і про щось інше думала. Це було дуже страшно. Хоча я і працюю в громадському формуванні "Сокіл", ви не думайте, що кожна жінка така безстрашна, нічого подібного. У нас є свої страхи, але якось справляємося. Завдяки підтримці, розмовам, щоб не тримати в собі цей страх. Треба його розвіювати.

Що б порадили зараз іншим жінках, які чекають з війни чоловіків, дітей і батьків?

— Я хочу, щоб наші жінки, дівчата, дочки, забули про все те, що не потрібно говорити й не потрібно нагнітати до своїх батьків і своїх чоловіків. Потрібно якось упустити багато моментів, просто злагоджено спілкуватися, злагоджено слухати. Обов’язково говорити, що вони чекають, підтримують і кохають, і будуть кохати завжди. Обов’язково мовчати, де не потрібно говорити. Хочете плакати – плачте. Але обов’язково кожна жінка, якщо вона в здоровому глузді – цінувати життя, цінувати те, що маєш. Не гроші, матеріальне, а цінувати сім’ю, родину, друзів, родичів, найсокровенніше. І забути за всі негаразди, це такі дрібниці. Багато хто переоцінку не зробив, це я бачу по родичах. Їм життя все розставить, вони це все зрозуміють, треба час. Але у мене переоцінка дуже сильна.

— А що скажете своєму чоловіку, усім нашим захисникам України?

– Чоловікам – кріпитися, боротися, не зламатися. Бути войовничими, старатися бути войовничими, старатися бути при здоровому глузді, бути один за одним. І вертатися. Якомога більше щоб повернулося додому. Ми вас всіх чекаємо. Хотілося сказати Слава Україні, Героям Слава! Ми всі всіх чекаємо з перемогою і з вірою. І зі стержнями такими сильними. У кожного чоловіка є свій стержень. Ви його підкручуйте, підстругуйте, щоб він у вас був такий, який потрібен. Не здавайтесь ніколи. Ми за вами, ми за вас горою. Така ми сильна нація – українці.

Читайте також

  • "Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця ТРО Рівненщини Світланою Пітик
  • "Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця ТРО Рівненщини Наталією Утюж

Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки

Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber

Долучайтесь до нас в Instagram

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди