Її чоловік після 24 лютого пішов до військкомату добровільно і вступив до лав тероборони. Наталія Утюж зрозуміла його вибір та підтримала. Суспільне продовжує цикл історій, присвячених дружинам військовослужбовців ТРО Рівненщини. Героїня другого інтерв'ю — Наталія Утюж.
— Як для вас почалася ця війна? Що відбувалося вдома? Що ви відчували і як це було?
— 24 лютого десь близько 7:00 ми ще спали. Подзвонила мені кума і сказала: "Війна почалася". Я з просоння в шоці. Включили телевізор, там відразу новини, цей єдиний марафон. Як і всі не від вибухів проснулись, але було страшно. Після цього ці три дні ми читали новини, а потім чоловік поспілкувався зі своїми побратимами, з якими він служив в армії, і пішов у військкомат. Мій чоловік служив у військово-морських силах, в роті почесної варти, звання у нього — старший матрос. Служив з 2017 року.
— Як ви до цього поставилися? Чи було у вас обговорення цього рішення?
— Ми про це говорили і я поставилась з розумінням, бо хтось має захищати нашу країну і сім’ю. Ми поговорили про це, він поспілкувався з друзями і вони пішли, але у нас в сім’ї це також обговорювалось. Я підтримую цілком і повністю, чекаємо, коли не тільки він, а всі тати зможуть повернутися додому.
— Як часто з ним спілкуєтеся? Що він розповідає про побут? Як в них відбуваються тренування? Як йде служба?
— Спілкуємось ми часто, кожного дня по декілька разів. Він телефоном і з сином може поговорити, і зі мною, розказуємо йому про наш побут. Він нам не розповідає майже нічого. Він там працює. Такого, щоб по військовій темі, він нам не розповідає. Стосовно харчування — "я іду снідати, я іду обідати". Каже, що харчується нормально, гарно годують. Показував, де вони сплять, здається, теж нормально. Спілкується щиро, розповідає не всю правду, але частинку якусь ми знаємо.
— Як живете ви? Як реагуєте на сигнали тривоги після трьох місяців війни?
— Спочатку, в перші дні, ми на сигнали тривоги реагували дуже сильно, дуже тривожно. Мене тут всі заспокоювали. Навіть спочатку вибігали надвір або ховались у льох. Я в перші дні побула тут, потім поїхала до своєї мами, там була моя сестра з дітьми, у неї чоловік теж військовослужбовець, служить. Потім ми вирішили провідати бабу з дідом. Біля них знаходиться телевежа і саме на тих вихідних прилетіло в телевежу. Це було о 5:00, ми дуже злякалися, вийшли надвір, тривога закінчилась, ми зайшли в хату, страх був ще більший. І ми вирішили повернутись в місто. З плином часу простіше стали реагувати на тривоги. Вже можемо вийти просто в коридор між двома стінами.
— Коли відбувся цей авіаудар, чи телефонували чоловіку?
— Після авіаудару по телевежі мені одразу почали всі телефонувати: і чоловік, і мама, і сестра. Перше питання було, чи ми живі, бо був такий звук у вікні, ніби це у нас скло сиплеться. Потім обдивилися всі вікна, всі вікна були цілі, але лише одна шибка на кухні розбилася.
— Як оцінюєте цей крок — піти служити — після трьох місяців війни?
— Ми мого чоловіка цілком підтримуємо. Звісно, ми за нього дуже переживаємо, бо це війна, і невідомо, як складуться обставини. Але ми чекаємо нашої перемоги і чекаємо його додому.
— Що б ви хотіли сказати чоловіку та іншим, які захищають нашу державу?
— Ми дуже всіх чекаємо додому. Вся Україна чекає нашої перемоги, і щоб нарешті всі чоловіки і брати повернулися додому живими і здоровими.
Читати також
- "Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця тероборони Рівненщини Світланою Пітик
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram