"Це була одна суцільна ніч": історія порятунку з-під завалів підвалу в Ізюмі

"Це була одна суцільна ніч": історія порятунку з-під завалів підвалу в Ізюмі

"Це була одна суцільна ніч": історія порятунку з-під завалів підвалу в Ізюмі
Ілюстративне фото/Izyum live news/Telegram

Житель Ізюма через два тижні після вторгнення російських військ та тимчасової окупації міста зміг з матір’ю дістатися безпечних територій. Яким було життя під час бомбардувань та як вдалося вибратися з-під завалів підвалу, де ховалися з сусідами — ізюмчанин на умовах анонімності розповів Суспільному. Далі — пряма мова.

"Ніхто не хотів вірити"

Я усю ніч напередодні не спав. Десь ближче до 5 ранку усі друзі починають писати: і з Маріуполя, з Краматорська, з Києва, що вибухи. У друзів з Краматорська пролетіла ракета над будинком, вони живуть поблизу аеродрому. Ніхто в це вірити не хотів. Я просто в чому був вибіг на двір і почув, що гримить з боку Донеччини, за вишкою. І так ледь-ледь, на грані свідомості. І я зрозумів, що вже все, почалося.

Я розбудив сусідів, постукав у вікно. Вони не повірили, закрили штору й за 20 хвилин десь поїхали на роботу. Щоб маму не збудити, я тихо знайшов усі порожні пластикові пляшки, відра, набрав води.

Відтоді щойно чули приліт чи, не дай Боже, літак — одразу спускалися у підвал. Весь час ми там не перебували. Але сиділи до останнього, поки не затихало. Наступними днями весь час прилітало. Був день, коли матері стало погано й вона залишилася на ніч у квартирі, й цієї ж ночі поруч був потужний приліт. Вперше тоді уламки кинуло під наш 5-поверховий будинок, пробило дах, один уламок зрикошетив від асфальту й залишилася невеличка дірка в будинку. Уламок маленький, але дуже важкий.

Бомба за 800 м від укриття

Мені здається, близько 90% міста зруйнували. Руйнування капітальні, прилітало в житлові будинки. В один під'їзд влучили, знищило поряд автомобіль. Тоді поранених не було. Потім через 1-2 дні, була десь перша ночі, я вийшов палити. У нас тоді сніжило, й чую летить літак. А через втому я забув, що триває війна. І літак пролітає над моїм будинком й випускає теплові пастки. Він летів над хмарами й згори ці спалахи робив, знизу я бачу, що хмаринки підсвічуються. І тут я згадав, влітаю до підвалу, не встигаю закрити двері, як з літака скидають бомбу ФАБ-500 біля магазину. До точки падіння від підвалу близько 800 метрів. І вибуховою хвилею аж звідти зачинило двері до підвалу. Наступного дня побачили, що всю вулицю побило вибуховою хвилею, а цей будинок, в якому магазин був, його знищило. Я можу помилятися, але близько 6 людей загинули, серед них двоє дітей.

Влучання у будинок та підвал

Дати дуже погано пам'ятаю. Тільки запам'яталася дата, коли наш будинок розбомбили — 8 березня 2022 року. Перебування в Ізюмі від початку вторгнення — це була одна суцільна ніч. Дика втома, бо щойно темнішало, одразу спускалися у підвал, а там холодно, пил, скловата й інше... Вони були не підготовлені, каналізаційна труба там дуже стара, вона протікала. Умови жахливі.

Ми так втомилися, що залишилися у квартирі. Лягли у коридорі. Вночі літак десь щось скинув й почався артобстріл не поруч, а саме по будинку. Міномет приєднався, танкових обстрілів тоді ще не було, кидали "Градами". І я лежав на підлозі й усвідомлював, що це все влучає в наш будинок, вилетіли усі вікна, шибки, скло, десь цегла посипалася. Цей стан не передати.

Близько 4-5 ранку почув, що щось гудить. Пізніше я вже зрозумів, що танк стояв за пішохідним мостом, за річкою їх не було на той час в місті. Й вони з тієї відстані стріляли. Я намагався вирахувати проміжки між обстрілами, але вони завжди були різними. Хотів відкрити двері, а їх заклинило. Й щойно підходили до дверей, чули обстріл.

Я двері вибив, забігли до підвалу. Усі люди там у шоку. Ближче до ранку вже нічого не почули. Моментально бах, і темрява, дзвеніло у вухах. Можливо, розірвався снаряд, який лежав під вікном, може, залетіло в підвал, ми не зрозуміли. Посипалася цегла, я та люди — у крові, одяг розірваний. З кишень все повилітало. Одна дівчина сиділа серед завалів і дивилася в порожнечу перед собою, поки в інших була паніка та крики болю. Ще одна сусідка отримала перелам обох ніг там. У підвали були й літні люди, й десь п'ятеро дітей.

Свисток у мене дитячий висів на шиї всі ці тижні, талісман чи ні, не знаю. Не вірю в таке. Це було для того, що якби нас завалило, то можна було б під завалами лежати хоч з музикою, а не в тиші. З речей у мене залишився павербанк, телефон та паспорт. У мами залишилася брошка у вигляді сови, вона їй дає надію.

Як вдалося вибратися з-під завалів

Ми вибили віконце й виповзли. Вже не бігли, йшли, тому що такий стан був. Один за одним, немов зомбі, ми під снігопадом йшли провулками. Я точно пам'ятаю, що був ще один артобстріл тоді по нас, але ми продовжили шлях. З їжі, можливо, у когось й був маленький рюкзак зі шматочком сала, хліба, але тоді було не до того. Головне було врятуватися.

Дійшли до точки евакуації, а там бій триває, обстрілюють. Ми не ризикнули, залишилися тоді перечекати у будівлі бібліотеки. Нам пощастило. У будинку поруч з бібліотекою люди просто приходили, приносили чай у термосі, я досі в шоку. Десь навіть був лікар, який потім й по підвалах ходив, допомагав. Так 9 березня минуло.

Порятунок волонтерів

Те, що для нас зробили волонтери, це не передати словами. І ці волонтери по всій країні. Я пишаюся тим, що я українець! З села поруч, я не називатиму, вони приїздили на власних автівках. Вони забирали дітей, пенсіонерів, жінок та везли. Маму також так забрали. Я ще кілька годин після цього під снігопадом ходив по місту, а потім приїхали купа автобусів. Ось так застрибнули, поїхали.

Я в Ізюмі прожив понад 30 років, місто дуже складно тепер впізнати. Виїздиш, лежить відірвана та обгоріла гусениця від танка, розбиті бронетранспортери. Всюди обабіч дороги воронки. Я чув, що другу колону за нами обстріляли, були загиблі. Ті знайомі, які ще там лишалися тиждень-півтора, вони потім пішки вийшли за Ізюм і там зустріли наших українських військових, ті вже їх відвезли на безпечну територію. Розповідали, що в магазинах продуктів немає, правоохоронців, зрозуміло, немає. Весь час прильоти, розтяжки, лежать трупи. Їх ніхто не ховає, собаки бігають, навіть їдять. Повний хаос.

Що відомо

  • За даними міського голови Ізюма Валерія Марченка, місто повністю заблоковане з усіх сторін російськими окупаційними військами з 15 березня. Гуманітарних коридорів, щоб вивезти ізюмчан, окупанти українській стороні не погоджують. Евакуювати частину людей вдалося у середині березня.
  • У тимчасово окупованому Ізюмі знайшли тіла 44 загиблих у завалах зруйнованого будинку, повідомила Харківська ОВА 10 травня.
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди