За час війни населення Понорницької громади збільшилось на 15 % – 1200 внутрішньо переміщених осіб прийняла громада, в якій свого населення – 8 тисяч. Після звільнення Чернігівщини, Київщини та Сумщини від російських військ, близько третини вимушених переселенців уже почали залишати села Понорниччини. Але дехто збирається залишитись жити в селі. Їхні історії – далі.
Олександр з дружиною та донечкою Софійкою в Понорницю приїхали з Чернігова. Район Лісковиця, де вони жили, обстріляли з мінометів. Коли, після обстрілів, згорів сусідський будинок, а у власному повилітали вікна, вирішили – треба їхати звідти.
"Потрапили спочатку під бомбардування на привокзальному ринку з маленькою дитинкою. Ледь звідти втекли. А наступного дня з мінометів почали наш район обстрілювати – це було дуже страшно. Якби не маленька дитинка ми б там лишилися, а так – мали тікати", – говорить переселенка Євгенія Никипорець.
З Чернігова родина, вибиралась евакуаційною колоною, що рухалась на Новгород-Сіверщину. 20 березня приїхали в Понорницю, до батьків Олександра.
Никипорці їхали з Чернігова з ручною кладдю. Серед речей, що забрати не змогли – візочок для немовляти. На ранок після приїзду у дворі стояло два таких візочки – літній і зимовий варіант. Їх віддали жителі Понорниці.
В Понорниці, родина живе два місяці. Допомагають батькам по господарству. Кажуть, якби в селі була робота, тут би і залишились.
Вікторія Буланцева тепер працює в одній із шкіл Понорницької громади. Сюди приїхала з Чернігова два місяці тому – евакуювалась після чергових обстрілів.
"Я не за власним бажанням тікала, покинула місто, а через те, що це було примусово".
Вікторія практичний психолог. Роботу за спеціальністю їй тут знайшли одразу. В сільській школі якраз не вистачало психолога. Попрацювавши в селі, чернігівка тепер думає над тим, щоб залишитись тут жити, якщо вирішить питання з житлом.
Миколі Колосу 63 роки, до війни працював лікарем урологом в обласній лікарні. Був заступником головного лікаря з хірургічної роботи. Тепер, після втрати житла, повертається в громаду, звідки родом. Лікарю його кваліфікації в Понорниці одразу запропонували роботу – очолити первинну ланку місцевої лікарні. З 1 червня він стане тут медичним директором. Проте реконструкцією, ремонтом і організацією роботи в селищній лікарні чоловік зайнявся уже.
"Щоб тут була нормальна, сучасна первинна ланка. І, найголовніше, щоб вона була обладнана тим, що необхідно на цьому рівні, бо, на превеликий жаль, цього нема".
Квартиру лікарю теж громада надала. Вона в цьому будинку, поруч з амбулаторією.
Ціни на житло в громаді коливаються – від 30 тисяч гривень. Будинок зі зручностями обійдеться до 100 тисяч. Робота теж є, каже Понорницький голова Віктор Іващенко.
"Для шкіл потрібні спеціалісти, для лікарні, для фермерів, у нас дуже багато фермерів".
Після звільнення областей від російських військ, переселенці почали повертатись назад. 300 людей з 1200 уже залишили громаду.
Читайте також:
3,5 тисячі за руді коси: дівчинка з Чернігова обрізала волосся, щоб допомогти ЗСУ
