Жительці села Грузьке Надії Зосімовій 63 роки. Вона на пенсії, продовжує працювати медсестрою у Кропивницькому. Каже, з початку карантину відмінили маршрутку з села до міста. На другу зміну на роботу виїздить з дому на велосипеді об 11 годині.
‘‘Іноді вовком хочеться вити від цього велосипеда’’, – каже жінка.
‘‘Коли ходили маршрутки, то в 11.30 виходила. Сідала на міський транспорт. На роботу приходила завчасно. Мала час, аби переодягтись у медичну форму. Зараз – більше часу витрачаю на проїзд. Фізично важко. Та й роки беруть своє’’.
Найважче – їхати на гору, говорить Надія, доводиться котити велосипед. Каже, йому років сорок. Коли почала їздити так на роботу – боліли м'язи.
‘‘А зараз байдуже. Іноді їду – то ще й пісні співаю. Воно мені полегшує дихання й не так задихаюсь. А іноді вовком хочеться завити від цього велосипеда, не те що заспівати. Дороги такі’’.
Надія Зосімова долає три кілометри польової дороги до селища Нового. Потім залишає велосипед у знайомих і йде на автобус. Каже, ввечері їхати страшно.
‘‘Боюся я вовків та лисиць. Кожній людині притаманний страх і біль. І у мене є страх. Беру з собою хлібець, щоб задобрити звірів, якщо раптом їх побачу’’.
Рівно о 13-й годині Надія Зосімова приходить до стоматологічної поліклініки. Тут жінка працює медсестрою вже 42 роки. На дорогу до роботи витратила дві години. Так їздитиме, поки триватиме карантин.
Повне відео:
