Коли намагаєшся заснути, а сусіда двома поверхами вище все рухає й рухає меблі — то десь так звучить "тиша у Харкові" останній тиждень. Інколи у "сусіди" щось важке падає. Шлунок трохи підхоплюється, і ти запитуєш колег у чаті — це приліт чи вихід?
Виходи — це теж гучно, від деяких дрижить стіна і дзеленчать щільно заклеєні скотчем вікна. Однак цей звук заспокоює. Колискова від ППО.
Я так розумію, оті "меблі" — це бої за межами Харкова. Наші контратакують.
Голова військової адміністрації розповідає, що до Харкова масово повертаються люди. Може й так, але не можу сказати, що людей на вулицях відчутно побільшало. Можливо, вони розсотуються районами і поки не дуже активні.
Так само вулицями ходять собачники. Стоять невеличкі черги до "Нової пошти" і кілометрові — до пунктів видачі гуманітарки. Майдан Свободи порожній.
Дивіться також: Зруйнована ракетним ударом обладміністрація: що з нею буде далі
Можливо, тому що я сама по вулиці ходжу з неспокійною душею й прислухаюся до кожного звуку, нечасті перехожі теж здаються нашорошеними. Тобто, люди ходять у справах, сапають на ділянках бабусі, катаються на велосипедах підлітки — але усіх змете, щойно щось бахне.
Більш розслабленими всі ми були місяць тому, під час першого затишшя. На початку квітня обстрілів стало різко менше (хоча на околицях ще вибухало). Буквально протягом тижня повідкривалися кілька кав’ярень. Ми знайшли місце, де можна купити шаурму — от де було щастя. Більше за каву.
У торговельному центрі, де ми зазвичай добуваємо продукти (ні, це не можна назвати "купуємо"), відкрилися кілька магазинів — одягу, ножів, сирів і подарунків. Потім ще якоїсь електроніки. Ось він працює досі. Інші — зачинилися.
Бо коли ми всі трохи розслабилися, нас накрило. Пушкінську, Сумську, Мироносицьку — "Градами" били по самісінькому центру. Другий залп дали за пів години після першого — якраз приїхали медики надавати допомогу пораненим. Нам пощастило, ми були на порозі метро. Йшли з кав’ярні.
Того дня в метро я стала свідком двох різних істерик у людей, яким пощастило менше. Вони бачили, як відривало частини тіла у тих, хто був поряд у черзі за гуманітаркою. Жінку трусило, вона ридала без сліз, не могла нормально розплакатися. А чоловік з божевільними очима захоплено розповідав, що саме він бачив. Він чесно намагався тримати себе в руках і, мабуть, йому здавалося, що виходить.
Можливо, зараз на дорозі стало більше автівок. Знайомі у фейсбуці пишуть, що почастішали дорожні аварії. Хоча де вони розганяються, коли основні дороги перегороджені блокпостами та їжаками, а більша частина світлофорів не працює? Мені не хочеться розганятися, бо поряд носяться швидкі, патрульні, військові й волонтерські машини — їм потрібніше.
Велосипедистів дійсно побільшало. І хлопців на моноколесі (вони мають трохи сюрреалістичний вигляд поряд з військовою технікою).
Але це, може, тому, що весна.
Читайте також
"Відтісняємо метр за метром": як тероборона звільняє села біля Старого Салтова на Харківщині
