"Вікна ходором ходять, а у мене солдат в операційній": життя медичної сестри під час блокади Чернігова

"Вікна ходором ходять, а у мене солдат в операційній": життя медичної сестри під час блокади Чернігова

"Вікна ходором ходять, а у мене солдат в операційній": життя медичної сестри під час блокади Чернігова
ФОТО: Ярина Гриценко

Оперували під час вибухів та ховалися за дихальними апаратами. Медсестра Ярина Гриценко, яка працювала під час бойових дій в операційній, розповіла Суспільному про життя у лікарні.

"24 лютого я добувала свою відпустку. 28 – повинна була вийти на роботу. Вранці з Інтернету я дізналася, що прийшла до нас війна. 24 я залишалася вдома, активних бойових дій не було, все було спокійно. З колегами по роботі я була постійно на зв’язку, щоб одразу виїжджати".

Вже на другий день війни Ярина з чоловіком Андрієм прийняли рішення виходити на роботу і допомагати.

"Чоловік – фельдшер швидкої допомоги у минулому, а зараз – медичний представник. Ми були завжди разом, оскільки рук вільних бракувало, і він мені допомагав у всьому і був моральною підтримкою для мене, особливо, коли стріляли, бомбили"…

У перші дні співробітники працювали у лікарні, спускалися до підвалу тільки вночі.

"Ночей три ми ще не знали, що це таке. Страшно було. А потім, потік пацієнтів пішов, і ми вже не спускалися до укриття. Поки добіжимо – це дорогоцінний час, життя людей".

Потім почали спати у відділені. Кімнату облаштували спеціально для працівників.

"Тіснилися всі, як могли. Хто на одному ліжку, хто спав на підлозі, хто де. У нашому відділенні була ванна кімната. Ми там милися, а потім, коли не стало світла і води, наносили вранці тази й милися вже якось. Хоч трохи підтримували чистоту і гігієну. Було складно. Всі звикли до нормального життя. Кожен день приймаєш душ. А тут… Радий, що хоч трохи водою облився".

З харчуванням проблем не було. Годували і робітників, і пацієнтів. Багато допомагали волонтери.

"Поліпшене харчування у нас було для солдатів, вітамінів більше. Їм потрібна сила".

День починався з того, що хтось кричав: "Дівчата, приїхала вода".

"Це десь о 06:30. Ми за відра – і побігли. Принесли. Не встигли принести води, як пораненого можуть привезти. Кидаєш все – і в операційну. Спочатку було складно, а потім звикаєш до всього".

Найтяжчий день, зі слів Ярини, коли центр Чернігова обстріляли касетними снарядами (за офіційними даними, тоді загинули щонайменше 14 людей, які під час обстрілу перебували на вулиці, 17 березня 2022 року, -ред.).

"Вікна ходором ходять, а у мене солдат на операційній": життя медичної сестри під час блокади Чернігова
"Вікна ходором ходять, а у мене солдат на операційній": життя медичної сестри під час блокади Чернігова. ФОТО: Ярина Гриценко

"Привезли в одну операційну дівчину, років 20. Їй відрізало ногу. Ще одна дівчина поступила з повністю відірваною кінцівкою до плеча. А вона молода така… Її всі підтримували, вона молодець, справлялася, як могла".

Було і таке, згадує Ярина, що просто під час операції заносять ще одного пацієнта.

"Ми оперували на одному столі, тут хірурги забігають, завозять пацієнта із кровотечею, з джгутом накладеним на нижню кінцівку. Кладуть його на другий стіл, я розумію, що я одна, не можу кинути одного пацієнта та піти до них. У нас є ургентна служба, яка нам допомагає. Дівчата прийшли, швидко перевдягалися і працюють. Натренувалися. Все треба робити максимально швидко, підготуватися до операції, щоб хірурги не чекали. Всі один одному допомагають. Незалежно від відділення".
"Вікна ходором ходять, а у мене солдат на операційній": життя медичної сестри під час блокади Чернігова
"Вікна ходором ходять, а у мене солдат на операційній": життя медичної сестри під час блокади Чернігова. ФОТО: Ярина Гриценко

Операцію не зупинити під час повітряних тривог. Сирену погано чули, а коли чули, все одно не реагували, зізнається Ярина.

"Було таке, що ми стоїмо в операційній, бомблять, вікна ходором ходять. Ми звідси не підемо, у нас солдат на операційній. Кровотеча сама собою не зупиниться".

Ховалися за дихальними апаратами, присідали, боялися, що прилетить. Вікна в операційній заставили матрацами для мінімального захисту від уламків.

За час блокади навчилися економити на всьому, справлятися без якихось приладів.

"Страшно, звичайно, було. Задумуєшся, евакуюватися чи ні. Над головою стріляють. Боїшся за себе, за чоловіка переживаєш, а потім сидиш і думаєш: ти будеш корисним там, куди поїдеш? Ти заховаєшся, а яка від цього користь. Я допомагаю солдатам, допомагаю цивільним. А там що я буду робити? Там я буду ховатися і нікому не допоможу".

Читайте також:

Робочий день триває другий місяць: судинний хірург розповів, як без світла рятували життя

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди