47 днів прожили в окупації. На 48-ий — вирішили тікати з рідної Нової Каховки, на Херсонщині. Це про сім'ю Тітових. Аби евакуюватися до Вінниці їм знадобилося 2 дні. Зараз у місті орендують квартиру. Про життя в окупації і роботу, яка допомагає адаптуватися до мирного життя — у матеріалі Суспільного.
Про роботу та життя в окупації. Розповідь Ірини Тітової
До окупації Ірина Тітова 11 років працювала дитячим логопедом-дефектоломЛогопед-дефектолог – фахівець, який працює з усіма видами мовленнєвих порушень., нейропсихологом, із дітьми, що мають розлад аутичного спектра, синдромом Дауна, гіперактивною малечею.
"Ми з ними залишилися на зв'язку. Працюємо в онлайн-форматі. Займаюся з дітками з різними нозологіями, різного віку. Зараз навіть починаємо з 1.5 року, коли дитина не відгукується на ім'я, не вміє ходити в туалет, порушений сон, навички самообслуговування", — каже Ірина.
Свою справу вирішила продовжити у Вінниці й відкрила власний логопедичний кабінет. Приміщення орендує.
"Із собою забрала увесь свій кабінет. Це моє життя. Музичний програвач, який дуже дітям подобається, дидактичні ігри", — говорить Ірина.
Покинути рідне місто змусила війна — пояснює Ірина.
У Вінницю сім'я Тітових евакуювалися всією родиною, бо в окупації, каже, під російськими триколорами й законами — жити не збиралися.
"Ми пробули в окупації 47 днів. Спочатку думали, що це дійсно військова спецоперація і мирне населення чіпати не будуть. Кожен містянин робив закупи їжі. Нам вистачило на 47 днів. Але коли людей забирали, катували, вони кудись зникали, розумієш, що це не так, як вважалося. Життя в окупації — це, коли повністю немає свободи і демократії. Це повернення в 90-ті", — розповіла переселенка.
Про евакуацію у Вінницю. Розповідь Сергія Тітова
Життя у місті, яке існувало за рахунок бізнесу, зупинилося, — розповідає чоловік Ірини Сергій. У Новій Каховці окупанти встановили пам'ятник Леніну, хочуть ввести в обіг російські рублі. Люди, що залишилися на окупованій Херсонщині — безробітні. Їжа є, але ціни на неї захмарні.
У Новій Каховці Сергій був приватним підприємцем. Займався продажем мобільних аксесуарів. Перевезти свій бізнес у Вінницю поки немає як. Їм пощастило виїхати на 48-й день вторгнення — говорить Сергій. Фільтраційних таборів, на щастя, каже, не застали. Евакуація була самовільна — колонами. Зелених коридорів не було.
"Ми їхали зоною розмежування, над нами ракети літали, свистіли. Полями, через ліс, дуже поганою дорогою їхали. Ці росіяни з-під нас гатили артилерією. Всі люди їхали на свій страх і ризик. Дві години стояли, обшуковували нас. Відпустили. Зараз вони ходять до начальників ОСББ, дізнаються, хто, де виїхав, де порожні квартири. Чи то самі хочуть заселятися, чи то людей. В селах у людей машини забирають", — розповідає Сергій.
Дочка Ірини і Сергія — 9-річна Настя, згадуючи, що вдома, залишилися рідні й друзі — не стримує сліз. Дівчинка не хоче переходити в іншу школу, в новому місті.
"Мама каже — "почалася війна". І я дуже засмутилася, що не піду до школи. Я сумую, тому що, то моя школа. Сумую за бабусями і дідусями, я з ними прожила життя. Мені сумно, що вони там залишилися, а ми тут. Хотілося б їх теж забрати, але вони не захотіли, бо там у них дуже багато собак. Вони не могли їх там покинути", — каже Настя.
Херсонщина залишається нескореною, хоч і частково окупована, — каже подружжя. "ХНР" не бути на українській землі, бо люди проти бути Росією.
У Вінниці Тітови звикають до нового клімату. Тут вологіше, є багато зелені й кульбаб. Тут українські прапори, гроші й мова.
Читайте також
- "Зрозумів, що підвал не врятує", — переселенець із Харкова розповів, як почав таксувати із чотирилапим другом у Вінниці
- "Їхали в нікуди". Переселенці з Харківщини про переїзд на Вінниччину
- "У Вінниці добре, та й справу до душі знайшли". Історія переселенців з Гостомеля
- "Бачила зачистку з власного вікна", — історія військового медика, яка виїхала з Ірпеня у Вінницю
- "За місяць виходили із підвалу лише тричі" – двоє сестер виїхали на Вінниччину із шістьма дітьми
