200 людей ховалися між шафками з архівними документами: укриття міської лікарні №4 у Чернігові

200 людей ховалися між шафками з архівними документами: укриття міської лікарні №4 у Чернігові

200 людей ховалися між шафками з архівними документами: укриття міської лікарні №4 у Чернігові ФОТО: Павло Ходимчук

"Війна нас згуртувала, ми жили, як одна велика сім’я" у сховищі чернігівської лікарні № 4 від початку війни перебувало більше двохсот людей. Вони згадують, як ділилися одне з одним останнім, та дякують працівникам лікарні за допомогу. Лікарка Ганна Сидоренко та медсестра Інна Халімон були з людьми з першого дня. Вони приймали поранених, лікували мешканців сховища, організовували цілодобове чергування, діставали ліки, продукти та воду.

Валентина Павленко живе поблизу від четвертої лікарні в Чернігові. Розповідає, у будинку через дорогу є сховище, але без умов для перебування людей. Тому разом з родиною шукали, де ще можна сховатися. Так 26 лютого ввечері, проходячи повз лікарню, побачили надпис "Укриття". Запитали у лікарки, яка стояла на ганку (вже пізніше дізналися, що це сімейна лікарка Ганна Сидоренко), чи можна їм прийти до цього укриття.

"Вона сказала: "Приходьте". Ми прийшли, зіставили стільці, взяли з дому ковдри, покривала, пледи, тому що було дуже холодно, і оце ми так там і залишилися", – каже Валентина Павленко.

Валентина ПавленкоФОТО: Валентина Павленко

Валентина Павленко

Ганна Сидоренко працює в четвертій лікарні з серпня минулого року. Розповідає, 24 лютого про те, що почалася війна, дізналася від подруги з Харкова. Зібрала документи, невеличку сумку й пішла на роботу. На ніч залишилася чергувати разом з медичною сестрою Інною Халімон.

"А 25-го почалися вже нормальні обстріли і люди почали звертатися, щоб сховатися в укритті. Приходили з маленькими дітками, люди похилого віку, здебільшого були сім’ї, я їх пустила. Як могли облаштувалися – знесли лавочки, стільчики, в лікарні, де могли, знайшли матраци, вони з дому щось принесли. І все – я там залишилася".

Лікарка Ганна Сидоренко з родиноюФОТО: Ганна Сидоренко

Лікарка Ганна Сидоренко з родиною

Сховище розташовано у підвалі, це архіви лікарні, де зберігаються документи. Кілька кімнат, каже Ганна Сидоренко, підготували заздалегідь, проте людей ставало більше, всі не вміщалися, тому почали розчищати архів, зсувати документи. Загалом до сховища прийшло більше двохсот людей, було багато дітей, найменша дитина, за словами лікарки, восьмимісячна.

Медсестра Інна Халімон розповідає, 24 лютого також вирішила, що нікуди не піде з лікарні:

"Ми з Ганною Петрівною залишилися чергувати до ранку, думали, може ситуація якось зміниться… Я працюю в інфекційному кабінеті в поліклініці, моя робота зовсім не була пов’язана із сімейною медициною, завжди були інші обов’язки. Але отак от ми з Ганною Петрівною стали одним цілим. Вдень ми чергували, а на ніч залишалися в підвалі".

Медсестра Інна ХалімонФОТО: Інна Халімон

Медсестра Інна Халімон

Як розповідає Інна Халімон, до лікарні привезли першого пораненого – жителя Киїнки:

"Я ніколи не була перев’язувальною медсестрою, ніколи не мала жодного стосунку до ран, але ми так швидко всьому навчилися, буквально за два дні. Я переобладнала свій кабінет з інфекційного на перев’язувальний. Нам дуже допомагали люди, які жили в цьому підвалі, вони приносили, що потрібно, завжди приходили на допомогу, вони бачили, що важко і нам, і їм, що ми всі в однакових умовах".

Переобладнаний кабінетФОТО: Інна Халімон

Переобладнаний кабінет

Про те, що мешканці підвалу жили, як одна сім’я, розповідає й Валентина Павленко:

"Ті, хто недалеко живе, що могли зварити, приготувати, все приносили на загальний стіл. Усім роздавали по шматочку: по шматочку хліба, по шматочку огірка, по ложці каші, борщу, капусти… Тобто війна нас згуртувала".

Ірина Єдомаха, яка жила у сховищі разом із сином Сашком, згадує, як 28 березня, коли у хлопчика був день народження, лікарка сходила додому й принесла Сашкові іграшки й солодощі, влаштувавши справжнє свято, хоча тоді ще стріляли й бомбили.

Ганна Сидоренко каже, у неї п’ятирічний син, якого відправила до батьків у село, тож у сховищі бавила всіх дітей – і маленьких, і старших:

"Всі питали: "Чого не поїхала до дитини?". Але ж моя дитина з батьками хоч якось була в безпеці. Я просто не могла кинути цих дітей, я так до них прив’язалася, вони були моєю втіхою. Так за день набігаєшся, надивишся на цих поранених, яким робиш перев’язки, на хворих, а вже о десятій вечора спускаєшся в той підвал і там ці діти, і так дивляться на тебе… Я не знаю, просто їх хочеться всіх обійняти, і вони були моїм антидепресантом".

У лікарні організували цілодобове чергування за графіком, щоб контролювати ситуацію навколо будівлі.

Лікарня під час війниФОТО: Павло Ходимчук

Лікарня під час війни

Також, розповідають жителі сховища, які не захотіли називати своїх імен, якщо людям треба було в магазин чи аптеку, хтось один займав чергу з шостої ранку. У підвалі кожного дня прибирали, коли зникло світло, люди приносили з дому батарейки для ліхтариків, у кого був газ, намагалися потрапити додому й щось приготувати.

Жителі сховищаФОТО: Павло Ходимчук

Жителі сховища

Також чоловік Ганни Сидоренко Сергій організував приготування їжі у дворі на вогнищі, допомагав медикам із перев’язками. Перестала працювати каналізація – робітники лікарні Олександр та Микола за годину облаштували вуличний туалет, а щоб дістати технічну воду – спустили її з батарей.

Вуличний туалетФОТО: Павло Ходимчук

Вуличний туалет

Люди також згадують працівниць їдальні, які, поки було світло, готували їжу для пацієнтів хоспісного відділення, яке не припиняло працювати, а як продукти залишалися, годували людей у сховищі.

Медики знаходили гуманітарну допомогу, яку ділили на всіх, питну воду, хліб.

Інна Халімон розповідає, коли не було світла й не працювали автоклави, вдома кип’ятила інструменти.

Інна Халімон вдома кип’ятила інструментиФОТО: Інна Халімон

Інна Халімон вдома кип’ятила інструменти

А перше усвідомлення, що це дійсно війна прийшло, коли 1 березня до лікарні привезли двох поранених прикордонників, одного з яких не вдалося врятувати:

"Він був у дуже тяжкому стані, він уже був без свідомості – і це перша смерть…Все змінилося. Тоді, 1 березня, все змінилося. Бачити, в якому стані до нас потрапляють ці бійці – це було дуже важко".

У сховищі були ще й інші працівники лікарні, які допомагали в роботі.

Люди ховалися між шафками з архівними документамиФОТО: Павло Ходимчук

Люди ховалися між шафками з архівними документами

Люди, які мали можливість, виїжджали, проте дехто залишався в сховищі навіть тоді, коли припинилися обстріли. Валентина Павленко розповідає: ночувала в укритті до 10 квітня, вдень ходила додому, а ввечері поверталася, бо залишатися в квартирі було страшно.

Співробітники, які працювали на той період в лікарніФОТО: Інна Халімон

Співробітники, які працювали на той період в лікарні

Нині Інна Халімон та Ганна Сидоренко продовжують підтримувати зв’язок з тими, хто жив у сховищі. Лікарка каже, коли йде на роботу, обов’язково зустрічає когось з них, особливо радіє, коли бачить усміхнених дітей:

"Я дуже вдячна всім, хто жив у підвалі, що вони незважаючи ні на що завжди залишалися людяними, добрими, допомагали і підтримували одне одного, ділилися між собою і їжею, і радощами, і прикрощами".

Люди в сховищі в лікарніФОТО: Павло Ходимчук

Люди в сховищі в лікарні

Читайте також:

Три медичні установи в Чернігові не підлягають відновленню

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди